Ранкове сонце

Ранкове сонце – серце моє, –

Дзеркальна глибінь тепла.

З прозорим ранком воно встає…

І гляньте! Імла втекла!

Вам не чужа моя душа, –

В ній плюскіт і ваших хвиль…

Хоч вас обігнала її межа

На сотні, тисячі миль.

Убогі душі я збагачу

Барвами ніжних фарб,

Жербрацькі торби позолочу…

Беріть мій світ, мій скарб!

Скільки німих у вас пісень!

Тільки торкнись! Поруш!

Я буд грати і ніч, і день

На арфах ваших душ.

Я не стурбую спокійних дум

Журбою своєї душі.

Люблю ваш біль, люблю ваш сум,

Як і радощі чужі.

Хіба ж не сонце – серце моє?

Душа – не прозора глибінь?

В повітрі замки вона снує

Над царством ваших терпінь.

ІЗ ЗБІРКИ “НАШ ДЕНЬ”, З ЦИКЛУ “РАНКОВЕ СОНЦЕ”, 1919.