Клемін Сергій
Нехай у цьому істина одна,
що гріє душі в темному тумані,
торкається, як зірки в океані,
зростає, як невидима стіна.
І темне небо, як всесвітній дах,
і до якого долітають круки (!)
і в цьому насолода, пристрасть, муки,
що знову кришиться, як пил в руках.
І хочется зібратися, втекти,
де хмари тануть, як великі вежі,
сховатися б за вічні, вічні межі, –
там, де весна готується цвісти.
І коливається в передчуттях,
