Клемін Сергій
Проходять дні (і там швидке прощання)...
і ніби распростерто синє море –
спокійне, вічне, вічне і прозоре,
як ми (!) – надія – перша і остання.
Здається, істину приховує брехня,
що грає нами легко на землі,
але залишусь вірний я лише тобі,
і щось (десь там) чекає (день від дня).
Нехай у цьому істина одна,
що гріє душі в темному тумані,
торкається, як зірки в океані,
зростає, як невидима стіна.
