Наталія Кашуба
Те відчуття, коли вмирає віра,
А ти жива і, схоже, все гаразд:
Вогонь горів колись, а зараз тліє.
От тільки Всесвіт вже не той. Він без прикрас.
Те відчуття, коли втрачаєш мову,
На вулиці зустріла одного свого друга:
«В житті моїм, шановний, настала чорна смуга.
А смуги дві існують, їх кожен розрізняє.
Ні чорної, ні білої ніхто не обирає.
Біда живе для того, щоб кожен міг здійснити
Свою чарівну мрію – на краще світ змінити.
Що би там не трапилось, ти не забувай:
Як вона кохає, то і ти кохай.
Як вона радіє, то і ти радій.
Нищити стосунки першим не посмій.
Так, жінок багато, та вона одна.
Це твоя принцеса, фея чарівна.
Я хочу спати, сон мене колише…
Нас троє: я, напруженість і тиша.
Вас двоє: ти, твоє мовчання.
Я знаю: ми зустрілися востаннє…
Банальна фраза: «Я тебе не вартий!»
Ми вже дорослі. Скільки можна гратись?
Люба, мила пташечко Софі,
Ти не злись, пробач мені.
Я готовий задля тебе на все,
Тільки ти повір у те.
Я знаю, що завдав тобі болю.
Я прагну лишитись з тобою.
Почувши сумну розповідь, пораду мама дала,
Щоб мила її донечка сльози не проливала:
«Завжди керуйся розумом, що обіцяє знов,
Ти будеш геніальною, як знищиш цю любов.
А серце стане радісне, не плакатиме тихо.
Зруйнуй своє кохання, яке принесло лихо.
