Welcome to Poetree, a place where poets and poetry lovers meet each other. We have been doing our best to make a website where poets could write their poems, publish them and share with their readers. Please sign up to add your poems to Poetree!
Я дімедролю. Читаю вірші.
Багато бухаю. Багато сплю.
Залізаю у сон, наче у нішу.
Я матюкаюсь. Але не курю.
Я деградую. І пишу вірші.
Вилізаю зі сну, наче із ніші.
Я хочу тобі вірші почитати,
Щоб ти послухав, серденько моє.
І про любов свою тобі сказати,
Та все щось заважає, не дає.
Можливо гордість, може небажання,
А може страх, що висмієш мене.
Вже зовсім сил немає на чекання,
Вірші, віршулики, віршата,
Про що іще вас написати?
Чи не дарма папір псую я,
Коли так трепетно малюю
Ці римосплети нескінченні?
Я дістаю їх із кишені
Перечитувати її вірші —
ті, що мої, але присвячені їй
– це наче різати свої вени, щоразу глибше
та мати потребу тільки в ній.
Цитувати з пам’яті рядки,
та сидіти поруч на холодній лавці,
у якомусь парку чи зупинці;
Подруга мене якось запитала
Де в мене здібності такі взялись?
І чи раніше я вже щось писала,
Чи несподівано ці вірші полились?
Мені й самій цього не зрозуміти,
Я думаю про це з недавніх пір.
А вірші йдуть і ніде їм подітись,
Я вірші пишу
вночі в Прокураві,
я вірші пишу
в татовій хаті,
доки сидять
під стіною на лаві
мої предки
вбиті й потяті.
Любові Голоті
Приснилися вірші 81-го.
Згадалася кожна пора того року так,
як жодна інша.
Згадалися тижні і дні віршів і рядків.
Та забулися навіть місяці,
коли не було поезії.
Чоло в долоні похили,
чоло в долоні похили.
В вазах строф цвітуть слова пахучі, мов квіти,
крізь шибу туги будеш в очі місяця глядіти.
туман обійме ночі злий,
туман, що в кольорі золи.
Півкола на воді
розвівши,
А що мої вірші?
Я в них геть інший:
той, хто легко з’їдає жіночі серця.
Спини гнуться, мов кішки
у дівчаток колишніх,
про кого я брешу у своїх віршах.
Знав би ти, що всі вірші про тебе,
Знав би, як я згадую ті дні,
Як вдивляюсь кожен вечір в небо,
А в очах лиш відблиски сумні.
Знав би, як утратив барви світ,
Коли мить прийшла обійм прощання.
Розцвіте, мов яблуневий цвіт,
Читай вірші, переглядай альбоми.
Заглянь у душу до самого дна.
Але не повертайся вже ніколи.
Між нами – стіни, довгі, як життя.
До мене замуровано всі двері,
А ти спали залишені мости
І той вогонь, що не горів, а жеврів
Виллю в віршах своїх біль і тугу,
Невеселі це будуть вірші.
Я відкрию тобі, як найкращому другу,
Таємницю своєї душі.
Я кохала так палко і ніжно
І безмежно щаслива була,
Розцвітало кохання трояндою пишно,
