Welcome to Poetree, a place where poets and poetry lovers meet each other. We have been doing our best to make a website where poets could write their poems, publish them and share with their readers. Please sign up to add your poems to Poetree!
Чужі вірші не читаєш?
А навіщо ж? Не читай!
Ми їх так з нудьгою, знаєш,
Просто пришемо. Нехай...
Одну крихту свого серця
І хвилинку часу,
Несе свій вирок затхлий кабінет.
Повзе безлика пліснява з усюди.
Піднесений Відродженням Поет –
спаплюжений «без слідства і без суду».
Його незламність визнано як гріх.
Розірвано низку – коралів краплинки
криваві течуть по землі.
Питання про правильність скоєних вчинків
зітруться в мас-медіа грі.
Як правду обдерту дорожче продати?
Ти побач – в сонцем тканих лугах,
на охристо-бузковім убранні,
запеклись, як на наших вустах,
не промовлені вголос зізнання.
Ти повір, поміж диких стежин,
Я дімедролю. Читаю вірші.
Багато бухаю. Багато сплю.
Залізаю у сон, наче у нішу.
Я матюкаюсь. Але не курю.
Я деградую. І пишу вірші.
Вилізаю зі сну, наче із ніші.
Я хочу тобі вірші почитати,
Щоб ти послухав, серденько моє.
І про любов свою тобі сказати,
Та все щось заважає, не дає.
Можливо гордість, може небажання,
А може страх, що висмієш мене.
Вже зовсім сил немає на чекання,
Перечитувати її вірші —
ті, що мої, але присвячені їй
– це наче різати свої вени, щоразу глибше
та мати потребу тільки в ній.
Цитувати з пам’яті рядки,
та сидіти поруч на холодній лавці,
у якомусь парку чи зупинці;
Вірші, віршулики, віршата,
Про що іще вас написати?
Чи не дарма папір псую я,
Коли так трепетно малюю
Ці римосплети нескінченні?
Я дістаю їх із кишені
Подруга мене якось запитала
Де в мене здібності такі взялись?
І чи раніше я вже щось писала,
Чи несподівано ці вірші полились?
Мені й самій цього не зрозуміти,
Я думаю про це з недавніх пір.
А вірші йдуть і ніде їм подітись,
Я вірші пишу
вночі в Прокураві,
я вірші пишу
в татовій хаті,
доки сидять
під стіною на лаві
мої предки
вбиті й потяті.
Любові Голоті
Приснилися вірші 81-го.
Згадалася кожна пора того року так,
як жодна інша.
Згадалися тижні і дні віршів і рядків.
Та забулися навіть місяці,
коли не було поезії.
Шепіт світу
навчив дивитися
через плече людини,
людині – через плече,
там, за її спиною,
розгортається невидима історія,
