Welcome to Poetree, a place where poets and poetry lovers meet each other. We have been doing our best to make a website where poets could write their poems, publish them and share with their readers. Please sign up to add your poems to Poetree!
Чужі вірші не читаєш?
А навіщо ж? Не читай!
Ми їх так з нудьгою, знаєш,
Просто пришемо. Нехай...
Одну крихту свого серця
І хвилинку часу,
Почну слова з одного,
Завершу зовсім іншим,
Усе може скінчитись,
Сценарієм найгіршим.
Ми перейшли важкі пороги,
Ми не знаємо, як в тих серцях
І засуджуємо з порогу
Не шукаємо власний шлях
Але іншим покажем дорогу
Ми не знаємо, як в тих очах
Где, то в моем мире живут мать и отец
Мать удерживает боль, отец свет.
И оба готовы, уничтожить другого
Там же в моем мире есть, убийца и грешник,
Убийца был грешником и теперь грешник накажет его…
Несе свій вирок затхлий кабінет.
Повзе безлика пліснява з усюди.
Піднесений Відродженням Поет –
спаплюжений «без слідства і без суду».
Його незламність визнано як гріх.
Через тебе всередині свище вітер,
Бо там такі дзюри, що так просто не залатати.
І мені напевно не стане літер,
Тож я не знаю як про все розказати.
Що ти прийшов і поселився прямо під шкіру,
Я вкотре повертаюсь в стару хату
Де все дитинство босоноге пройшло.
Чекаю, що знов мама й тато
Під вечір з поля змучені прийдуть.
Та це лиш спогад тихого дитинства,
Життя, коротке слово з п'яти букв,
А скільки в ньому сенсу,
Воно іде і серця стук,
Підтримує його консенсус.
Спрагло дихає ніч у мовчанні,
Заховала думки у пітьмі.
Там і ми загубились в печалі,
Перебільшено рідні чи зовсім чужі.
Грає світло в очах, що навпроти,
Вода в горах бистра.
Туман низом спати лягає.
Шепчуть тихо трави:
«Ніби на погоду виглядає».
Спорожніло поле,
виоране, витоптане, стерте.
я ніколи не скАжу "залишся".
бо уперта й страшенно горда.
краще тОбі збрешу навмисно,
хоч би й стане комок в горлі.
я ніколи не буду бігти
Не бійся слів, бо тиша не звучить,
Відверта бесіда відкриє таємниці.
Ти не приховуй правди, навіть як гірчить,
Не залишайся з нею наодинці.
