Welcome to Poetree, a place where poets and poetry lovers meet each other. We have been doing our best to make a website where poets could write their poems, publish them and share with their readers. Please sign up to add your poems to Poetree!
Чужі вірші не читаєш?
А навіщо ж? Не читай!
Ми їх так з нудьгою, знаєш,
Просто пришемо. Нехай...
Одну крихту свого серця
І хвилинку часу,
Несе свій вирок затхлий кабінет.
Повзе безлика пліснява з усюди.
Піднесений Відродженням Поет –
спаплюжений «без слідства і без суду».
Його незламність визнано як гріх.
Через тебе всередині свище вітер,
Бо там такі дзюри, що так просто не залатати.
І мені напевно не стане літер,
Тож я не знаю як про все розказати.
Що ти прийшов і поселився прямо під шкіру,
Голову схилити, мов на материнські,
Що на них дитиною плачучи б лягти,
На мої коліна, з чесним, особистим,
Скорені й нездолані йдуть чоловіки.
Слухай, та не слухайся, чуєш, та мовчи,
Ти побач – в сонцем тканих лугах,
на охристо-бузковім убранні,
запеклись, як на наших вустах,
не промовлені вголос зізнання.
Ти повір, поміж диких стежин,
Розірвано низку – коралів краплинки
криваві течуть по землі.
Питання про правильність скоєних вчинків
зітруться в мас-медіа грі.
Як правду обдерту дорожче продати?
Молодий поете, вічно молодий!
Почуття, страждання – щирий і живий!
Всі думки і фрази, мовби гострий ніж.
Ти тонкий, бо світом ходиш босоніж.
На ногах відкриті рани потрясінь.
Кров та біль – чорнила для нових творінь.
Я дімедролю. Читаю вірші.
Багато бухаю. Багато сплю.
Залізаю у сон, наче у нішу.
Я матюкаюсь. Але не курю.
Я деградую. І пишу вірші.
Вилізаю зі сну, наче із ніші.
Я хочу тобі вірші почитати,
Щоб ти послухав, серденько моє.
І про любов свою тобі сказати,
Та все щось заважає, не дає.
Можливо гордість, може небажання,
А може страх, що висмієш мене.
Вже зовсім сил немає на чекання,
Читаю вірші., мабудь що., колег,
Та колежанок з куцими думками...
Хто, викрутаси слів, що від омег,
Посіяв ніби Бога віщі гами.?
Навіщо мружити очиці; вщент,
Перечитувати її вірші —
ті, що мої, але присвячені їй
– це наче різати свої вени, щоразу глибше
та мати потребу тільки в ній.
Цитувати з пам’яті рядки,
та сидіти поруч на холодній лавці,
у якомусь парку чи зупинці;
Вірші, віршулики, віршата,
Про що іще вас написати?
Чи не дарма папір псую я,
Коли так трепетно малюю
Ці римосплети нескінченні?
Я дістаю їх із кишені
