Welcome to Poetree, a place where poets and poetry lovers meet each other. We have been doing our best to make a website where poets could write their poems, publish them and share with their readers. Please sign up to add your poems to Poetree!
Така холодна, але рідна мені зима
Залишайся надовго, твій мороз зігріва.
Пухкий сніг, залишайся під ногами,
Доки ти хрустиш, люди обмінюються добрими словами.
Ти рідкий гість останнім часом,
Зі мною грає в хованки Зима:
принишкла, певно, поряд – за два кроки.
Що поки зачаїлася – дарма,
бо потім «Вж-жух!» – і з’явиться наскоком.
Як задзвенить: «Тепер ховайся ти!
І зійшов місяць над горами
Оглянув білу землю заметену снігами.
Потріскуючи стрибав мороз дібровами…
І було чути лиш рип – рип під ногами.
Там, за ялинкою зайці причаїлись
Как рада девица-краса
Зимы веселому приходу,
Как ей любезны небеса
За их замерзнувшую воду!
С какою радостью она,
Сквозь потемневшего окна,
Глядит на снежную погоду!
И вдруг жива и весела
Дивувалась зима
Чом се тають сніги,
Чом леди присли всі
На широкій ріці?
Дивувалась зима:
Чом так слабне вона,
Де той легіт бересь,
Що теплом пронима?
Хто там грюкає в ворота, аж з петель здіймає?
Що за лиходій зі стріхи солому зриває?
Заскрипіли старі ставні жалібно й сердито,
В пічних трубах не стихає свист несамовитий.
Так то ж Вітер, мов скажений з ланцюга зірвався,
СЕСТРИ
– Я вже йду, – стиха мовила осінь.
– Вже пора, – відповіла зима,
Керувала, сестричко, ти досі, –
І махнула крильми обома.
Та й давай змагатись,
Хто із них тут переможе -
Буде панувати.
Насупила Зима брови,
Морозом дмухнула,
Закрутила сніг угору
Як чорна вдовина хустина колись квітучая земля
Хоронить мати свого сина, та і сама вже не жива…
Пливе у небі домовина крізь стяги синьо-золоті
А в домовині тій – дитина… А вулиці – чомусь пусті.
Навшпиньки підкрадається зима
І стукає в мої ворота
Мої думки а їх – катма
Сідають ввічливо – навпроти
Ми п’ємо час із ситця тканий
І перечитуєм листи –
Моя душа порти гаваней
Посьолок на горі, а там — завод сизий.
На серці пелюстки так тепло-тепло: мак.
Вже одцвірінькав птах свої жагучі меси —
За обрієм зима.
За обрієм зима, а лебедині крила…
Не видко на шляхах — жевріє листопад,
Але і промінь-цвіт не намантачить рала —
Захворів у степах.
Зима навкруг… Давно вже час
Весні веселій розцвітати,
А все мороз ще давить нас
І не пуска з сумної хати.
Зима навкруг… І де давно
Вже пахнути повинні квіти,
Там сніг лежить, як полотно,
