Welcome to Poetree, a place where poets and poetry lovers meet each other. We have been doing our best to make a website where poets could write their poems, publish them and share with their readers. Please sign up to add your poems to Poetree!
Зі мною грає в хованки Зима:
принишкла, певно, поряд – за два кроки.
Що поки зачаїлася – дарма,
бо потім «Вж-жух!» – і з’явиться наскоком.
Як задзвенить: «Тепер ховайся ти!
І зійшов місяць над горами
Оглянув білу землю заметену снігами.
Потріскуючи стрибав мороз дібровами…
І було чути лиш рип – рип під ногами.
Там, за ялинкою зайці причаїлись
Как рада девица-краса
Зимы веселому приходу,
Как ей любезны небеса
За их замерзнувшую воду!
С какою радостью она,
Сквозь потемневшего окна,
Глядит на снежную погоду!
И вдруг жива и весела
Дивувалась зима
Чом се тають сніги,
Чом леди присли всі
На широкій ріці?
Дивувалась зима:
Чом так слабне вона,
Де той легіт бересь,
Що теплом пронима?
СЕСТРИ
– Я вже йду, – стиха мовила осінь.
– Вже пора, – відповіла зима,
Керувала, сестричко, ти досі, –
І махнула крильми обома.
Та й давай змагатись,
Хто із них тут переможе -
Буде панувати.
Насупила Зима брови,
Морозом дмухнула,
Закрутила сніг угору
Як чорна вдовина хустина колись квітучая земля
Хоронить мати свого сина, та і сама вже не жива…
Пливе у небі домовина крізь стяги синьо-золоті
А в домовині тій – дитина… А вулиці – чомусь пусті.
Навшпиньки підкрадається зима
І стукає в мої ворота
Мої думки а їх – катма
Сідають ввічливо – навпроти
Ми п’ємо час із ситця тканий
І перечитуєм листи –
Моя душа порти гаваней
Посьолок на горі, а там — завод сизий.
На серці пелюстки так тепло-тепло: мак.
Вже одцвірінькав птах свої жагучі меси —
За обрієм зима.
За обрієм зима, а лебедині крила…
Не видко на шляхах — жевріє листопад,
Але і промінь-цвіт не намантачить рала —
Захворів у степах.
Зима навкруг… Давно вже час
Весні веселій розцвітати,
А все мороз ще давить нас
І не пуска з сумної хати.
Зима навкруг… І де давно
Вже пахнути повинні квіти,
Там сніг лежить, як полотно,
Какая темная зима,
какие долгие метели!
Проглянет солнце еле-еле -
и снова ночь, и снова тьма...
Какая в сердце немота,
ни звука в нем, ни стона даже...
Услышит смерть - и то не скажет.
Зима, зима нагрянет скоро,
Все чаще плачут небеса.
Пошли на приступ мухоморы -
Горит разбойная краса.
С ножом - как тать!- под дождик мелкий
Бреду на поиски опят.
Свернувшись, в дуплах дремлют белки,
