Welcome to Poetree, a place where poets and poetry lovers meet each other. We have been doing our best to make a website where poets could write their poems, publish them and share with their readers. Please sign up to add your poems to Poetree!
Осінній чай із присмаком жури,
пожовкле листя падає під ноги.
Сховатись хочеться від галасу юрби,
звернути геть з просторої дороги
на стежку вужчу, тиху і сумну,
обрамлену жовтневими квітками,
В морозних обіймах вітрів,
Як вияв осінньої вдачі,
Холонуть,хоч завжди гарячі,
Долоні в кільці рукавів.
І з неба крутих куполів
Осінь така мила,
осінь
славна.
Осінь матусі їсти несе:
борщик у горщику,
кашка у жменці,
скибка у пазусі,
грушки у фартушку.
ця осінь зустріла нас холодом,
а ми так мріємо про бабине літо…
зігрівай мене своїм подихом
і нам разом буде на диво тепло.
я хочу цю осінь у твоїх обіймах
і щоб ти читав мої вірші у кожну ніч тиху
давай, як у наших улюблених
фільмах – ловити зорі на моєму даху
Палає осінь золотом багряним,
Струмує венами калинове вино.
Моє тепло ввійшло в меридіани,
В моїй душі розбурхане Дніпро.
Сумує осінь, слізно листям плаче
Про те, що зледеніло на устах…
Її жахають погляди незрячих,
Що янгола не бачать на плечах.
Рветься осінь руками кривавими
до далекого сонечка любого;
кров на шатах препишних шаріється,
оксамит і парчу залива.
Так для сонечка осінь убралася,
Осінь. Ще тепла, гучна
Б’є в мої тихі скроні.
Я не занадто сама,
Я незнайомка недолі.
Примха моя чи жарти? –
Листя мені як зорі..
Йду крізь вогні й напасті,
Осінь стрічаю нову.
Можливо сумує ця осінь у місті,
Депресія в неї від мокрого листя.
Не хоче нам сонця-промінчика дати,
Лишає під ковдрою довго лежати.
Хворіти їй мало, додасть нам турботи:
Надворі – калюж, а удома – роботи.
Готує тихенько до лютих морозів.
Чи скоро вони? Ще не чути прогнозів.
осінь вечір пора вмирати
голос кришиться на вітру
сон раптовий як алігатор
підкрадається угору
теплий місяць до ока липне
над повіками нависа
відчувати жага велика
червоніти їдка краса
Осінь похмура йде
Хмари дощі тумани
Осінь у серце веде
Смуток нежданий
Холод суне німий
В душу вповзає мла
Осінь серпанок густий
Ти принесла
Сивина вже скроні посріблила,
Листопадами літа летять,
І в душі кохання відболіло,
А на серці тиха благодать.
Осені п’янке зачарування
Вабить зір, нашіптує слова,
Як юнак дівчині про кохання
Торкнулась осінь...
Торкнулась осінь лілейною рукою
Мого чола - здригнулась тінь.
Ти вже далеко, не зі мною,
Де літа бабиного біла заметіль.
