Explore poems поезія

Explore poems

Поезія

Поезія колись стане засніженою долиною

Холодною, красивою, свіжою, легкою

І сонливою, мов погойдування гілля вкритого цупким інеєм.

Вона говоритиме сніжинками на пагорбах лісів,

Хмарами з побляклими потугами сонця,

І люди врешті стануть деревами та птахами,

Марина Руденок

У вишневому саду я залишу послання

У вишневому саду я залишу послання,

Грішна я та проклята, проклята коханням.

У листах покаюсь перед Богом й нелюбим,

бо моє серце завжди Вам належити буде..

у саду вишневому я і залишусь,

Марія Птаха

Я вже не хочу ні кохання, ні спокути,

В мені усе умерло і руїна це мій дім.

Я лиш бажаю спокою ковтнути

Щоби у серці тихо стало всім.

Щоби замовкли всі минулі далі

І люди, що пішли, ніколи не прийшли.

Liudmila Liudmila

Я випила до дна усю тривогу

Настільки сильну, що до тошноти.

І лиш бажаю це забуть дорогу

Щоби до тебе більше не прийти.

В моєму серці більш нема нічого,

Кохання подалось бродити в світ.

Liudmila Liudmila

Знаєш, я навчуся жити без тебе

Знаєш, я навчуся жити без тебе,

Навіть навчуся тебе не любити.

Та у житті більш не бачитим неба

Так як без тебе і нього, не жити.

Я очі закрию, й сховаю чим глибше

І серце сховаю, ще даліше ніж очі.

Liudmila Liudmila

ВІОЛОНЧЕЛЬ

Звучить-звучить моя́ віолончель,

І сми́чок гладить ніжно її стру́ни.

Вона, немов красуня Мармазель,

Що покрутила ко́лесо фортуни.

Звучить вона і зовсім не стиха́,

Королева Гір Клавдія Дмитрів

розкидані квіти на білій ковдрі…

розкидані квіти на білій ковдрі-

то люба гортензія врізалась в душу.

її гілля знаходиться зовні,

а квіти й насіння ховати я мушу.

мені не дарують ані сльози чи сміх,

а квіти, в яких ховаються тайни.

Анастасія Золотайко

самотність..

я одна, у темній кімнаті

знов залишилась одна,

а ні, ще думки розіп'яті

та порвана моя струна.

закохана у свою самотність

так хочу згадати хоч мить,

by Дарія .

Ти(я) нікого не любиш

"Усі тебе люблять на смертному ложі"

Дякую, а був гарний момент, принаймні веселий.

Він тобі не до вподоби? Дай йому смачно по рожі.

Нокс

Зелена я

Зелений, темний, таємничий Сад

Він переслідує мене

Не зводить погляду й кричить

Щось безіменне, а потім мовчить

Нокс Нокс

Люби мене у сні і наяву.

Як дощ липневий заливає вікна,

Знайди мене, як квітку чарівну

У лісі темному, якщо я зникну.

Люби мене тоді, як я мовчу,

Ні слова більше, тільки погляд в очі.

Марія Франків

Сам я на троні – у домі холодному

У тронному залі чекаю на смерть.

У тому дитяті новонародженому

Приходить цар а моя погибель.

Мої ридання – тривожні думи…

Ruslan Barkalov