Батькова порада
Вже пройшли осінні свята та Друга Пречиста,
На городі у Макара усе пусто й чисто.
Дослуха́вся він до батька, що і як робити,
Щоб було всього доволі та в достатку жити.
Не лінивий до роботи, спритний та завзятий,
І рочо́к йому минає, уже двадцять п"ятий.
Встає рано до світанку, все працює в полі,
На долонях тріснули гру́бії мозо́лі.
В клуні жито та пщениця в снопах золотистих,
З хліву чуть, як ремигає корова п"ятниста.
В загородці у куточку хрюкає кабанчик,
у загоні овець пасе стрижений баранчик.
На вигоні качки й гуси, та пташина всяка,
За курми спостерігає півень-забіяка.
У коморі всього вдосталь! В бодні сало й м"ясо,
На жердині в"яляться кручені ковбаси.
Макар порає худобу, потім йде до хати,
Та й тихенько промовляє до батька Ігната.
Прикипів душею я до дівки Горпини,
Хочу, тато, її взяти собі за дружину.
Серце ниє та болить, як рука відтята,
Бо без жіночки-хазйки плаче наша хата.
Заколемо кабана, продамо корову,
Та й згуляємо весілля прямо на Покрову.
Господи! Спаси й помилуй! Мати моя хресна!
Чула б матінка то наша, царство їй небесне!
Репетує батько Гнат. За що така мука?
Кулаком себе б"є в груди та по столу грюка.
То ж злиденная сім"я! Вона нам не рівня!
Діти ходять як старці, хата як шпаківня!
Засилай сватів до Марфи, що панського роду,
ЇЇ батько піп у церкві нашого приходу!
Така дівка не для мене, хоч скромна й побожна,
А до хатньої роботи вона неспроможна!
Ну тоді візьми за жінку богачку Марину!
Боронь Боже! Вона ж любить хильнути чарчину!
У Хоми, у богача є донька Терезка,
Так до неї ж, гульвісами протоптана стежка!
А Явдоха? Що Ви тату! Вона, ж гонорова!
Значить будемо ми їсти кашу гарбузову!
Батько Гнат кричить, голосить, в сльозах потопає,
Як старий вітряк по хаті руками махає.
Ось тобі моя порада! Забувай Горпину!
А не то, тебе я з хати виштовхаю в спину!
Що ж, мені весь вік хитатись, як билина в полі?
Бо без милої Горпини нема мені долі!
Побілів Макар, як крейда, на лиці змінився,
Та й до батечка Ігната в пояс уклонився.
Дякую я Вам, тато, за те, що зростили!
За те, що малесеньким на руках носили!
Я вже хочу до матусі! Вона пожаліє!
Піду собі, та й накину петельку на шию!
І прожогом вибіг з хати, та грюкнув дверима,
А Ігнат, як вкопаний кліпає очима.
Застукало в голові, защеміло в серці,
Наче хто на нього вилляв окропу відерце!
Вибігає Гнат із хати та кричить щосили,
Нічні птахи з переляку у небо злетіли.
Стій Макаре! Схаменися! Сину ти мій сину!
Якщо так уже пішло,то сватай Горпину!
Невже буду я один доживати віку?
Невже ти мене зоставиш старого каліку?
Будемо ми жити разом по людським законам,
Та й згуляємо весілля по Божим канонам!
Все життя я жив для тебе,та й не оженився,
Раптом змовк, чоло спітніло й на землю звалився.
З неба зорі подають знаки таємничі,
Гу́кають сичі та сови у зловіщій тиші.
Син Макар біжить до хати, серце калатає,
Та з холодної земельки батька піднімає.
Так стояли обійнявшись, слів сказать не в змозі,
Примирили рідні душі скупі мужські сльози.
""""""
Далі, друзі, нема сенсу бомагу марати,
Бо панує мир та спокій вже у їхній хаті!
Тож, якщо в чиїйсь родині лихий час настане,
Може комусь ця пригода корисною стане!