Батькова порада
Вже пройшли осінні свята та Друга Пречиста,
На городі у Макара усе пусто й чисто.
Дослуха́вся він до батька, що і як робити,
Щоб було всього доволі та в достатку жити.
Не лінивий до роботи, спритний та завзятий,
І рочо́к йому минає, уже двадцять п"ятий.
Встає рано до світанку, все працює в полі,
На долонях тріснули гру́бії мозо́лі.
В клуні жито та пщениця в снопах золотистих,
З хліву чуть, як ремигає корова п"ятниста.
В загородці у куточку хрюкає кабанчик,
у загоні овець пасе стрижений баранчик.
На вигоні качки й гуси, та пташина всяка,
За курми спостерігає півень-забіяка.
У коморі всього вдосталь! В бодні сало й м"ясо,
На жердині в"яляться кручені ковбаси.
Макар порає худобу, потім йде до хати,
Та й тихенько промовляє до батька Ігната.
Прикипів душею я до дівки Горпини,
Хочу, тато, її взяти собі за дружину.
Серце ниє та болить, як рука відтята,
Бо без жіночки-хазйки плаче наша хата.
Заколемо кабана, продамо корову,
Та й згуляємо весілля прямо на Покрову.
Господи! Спаси й помилуй! Мати моя хресна!
Чула б матінка то наша, царство їй небесне!
Репетує батько Гнат. За що така мука?
Кулаком себе б"є в груди та по столу грюка.
То ж злиденная сім"я! Вона нам не рівня!
Діти ходять як старці, хата як шпаківня!
Засилай сватів до Марфи, що панського роду,
ЇЇ батько піп у церкві нашого приходу!
Така дівка не для мене, хоч скромна й побожна,
А до хатньої роботи вона неспроможна!
Ну тоді візьми за жінку богачку Марину!
Боронь Боже! Вона ж любить хильнути чарчину!
У Хоми, у богача є донька Терезка,
Так до неї ж, гульвісами протоптана стежка!
А Явдоха? Що Ви тату! Вона, ж гонорова!
Значить будемо ми їсти кашу гарбузову!
Батько Гнат кричить, голосить, в сльозах потопає,
Як старий вітряк по хаті руками махає.
Ось тобі моя порада! Забувай Горпину!
А не то, тебе я з хати виштовхаю в спину!
Що ж, мені весь вік хитатись, як билина в полі?
Бо без милої Горпини нема мені долі!
Побілів Макар, як крейда, на лиці змінився,
Та й до батечка Ігната в пояс уклонився.
Дякую я Вам, тато, за те, що зростили!
За те, що малесеньким на руках носили!
Вже нічого нема в мене, ні хати, ні роду,
Зостається мені тільки із мосту та в воду!
І прожогом вибіг з хати, та грюкнув дверима,
А Ігнат, як вкопаний кліпає очима.
Застукало в голові, защеміло в серці,
Наче хто на нього вилляв окропу відерце!
Вибігає Гнат із хати та кричить щосили,
Нічні птахи з переляку у небо злетіли.
Стій Макаре! Схаменися! Сину ти мій сину!
Якщо так уже пішло,то сватай Горпину!
Невже буду я один доживати віку?
Невже ти мене зоставиш старого каліку?
Будемо ми жити разом по людським законам,
Та й згуляємо весілля по Божим канонам!
Все життя я жив для тебе,та й не оженився,
Раптом змовк, чоло спітніло й на землю звалився.
З неба зорі подають знаки таємничі,
Гу́кають сичі та сови у зловіщій тиші.
Син Макар біжить до хати, серце калатає,
Та з холодної земельки батька піднімає.
Так стояли обійнявшись, слів сказать не в змозі,
Примирили рідні душі скупі мужські сльози.
Трохи згодом на Покрову відбули весілля,
Як вінчались, били дзвони на усе довкілля!
Любляча та гарна пара Макар та Горпина!
Старий Гнат тепер вже має і доньку, і сина.
""""""
Далі, друзі, нема сенсу бомагу марати,
Бо панує мир та спокій вже у їхній хаті!
Тож, якщо в чиїйсь родині лихий час настане,
Може комусь ця пригода корисною стане!
