Гість
Блукаючи цими світами,
Кого тобі доля знайомить?
Чи бачиш ти простір незнаний,
В чужинця очах свою втому?
Там душ спорожнілі кургани,
Де пишно повберані люди
Хизують своїми речами
І дивляться іншим на груди.
Вони дихають зовсім не так,
Їхня шкіра по-іншому гріє,
Їхня мова, чи жест, або знак,
Барва ока і склеєні вії.
З них кожен по-своєму грубий
І кожен, по мірі чеснот,
Обкусує кірочки-губи,
порожній заповнює рот.
В свою ступінь вульгані ,так.
Ти- мисливець, суміжно і жертва.
Ти б обрав, але ні. Та однак
Їх різниця з доступності стерта.
Тож полюй, моя люба тваринко,
Тож тікай, мій нещасний звірю,
Поки люди в комфортних будинках
Чесно грають у “вірю-не вірю”.
Коли втомишся всім цим лайном
Від важливих питань твого часу,
Я з тобою побуду разом,
Щоб забути чужу мені расу.
Декадент - може так, проте ні.
То є вибір в проблему одітий.
Як призначення дане мені,
Він не проти, а поза цим світом.
Знай адресу моїх думок.
Кожна птаха вертає додому.
Так і ти через мить, через крок
Втратиш щастя брататись новому.
А вдома тебе вже ждуть.
Тут тепло і смирення душі,
Тут тебе через все пригорнуть,
Всі слова і обійми -твої.
Ти десь там, ну то й що, нехай!
Я сама тут спокійно зимую!
Без ніяких тобі "прощавай...
Один вітер пронизливо дує
На тих, хто стоїть на порозі,
Хто чекає своїх любих гостів,
Хто не любить такої дороги,
Їм жилося б спокійно і просто.
Та тут холодно, надто, дуже,
Мороз пробирає до стелі,
Але в супереч дикій стужі,
Я не смію закрити двері.
Хтось чекає дітей з війни,
Хтось чекає з моря погоди,
Я чекаю кінець самоти,
Без ніякої чесної згоди.
Саме час тут когось спасти!
Моє щастя-то твоя неволя,
Твоя радість -то мої сніги.
За дверима. Вже зараз. Довкола.
