І темне небо, як всесвітній дах...
І темне небо, як всесвітній дах,
і до якого долітають круки (!)
і в цьому насолода, пристрасть, муки,
що знову кришиться, як пил в руках.
І десь приходить позаземний спокій, –
і пахне знову, як весняна свіжість,
весна живе і пам’ятає вічність,
як образ твій (недавній та високий).
Спускаючись стежками «поза часом»,
і від яких нікуди не втекти,
і підіймаєшся до рівня той мети,
щоб бути з нею знову разом.
