ІЗ ДОЛЕЮ РАХУНКИ НЕ ЗВЕДЕМО

145

Із долею рахунки не зведе́мо,

Й не станемо із нею у двобій,

Й нічо́го їй своє́ не доведемо,

Хоч скільки б не було перипетій.

Ми мусимо до неї прислухатись,

Й перечити не можемо ніяк,

У вічі їй так хочеться вдивлятись –

Можливо і подасть якийсь нам знак.

Та й вишиття своє́ вона готує,

Бувають візерунки нечіткі,

Й нови́й щоразу клаптик ще гаптує…

Хоч кроки з нею ча́сом нелегкі́.

Але змінити ми її не в силі,

Й корекцію не зробимо самі,

Хоч і думки бувають легкокрилі,

І з нею не знаходимось в ярмі.

Ми можемо життям лиш керувати,

Та головне, щоб мудро керувать,

Дороги різні у житті шукати,

Й надалі, щоб про це не жалкувать.

Життя і доля за́вжди у тандемі,

А ми, немов заручники між них.

Життя, мов театральная богема,

Та ролей ми не граємо чужих.

21.12.2021 р.

Свідоцтво про публікацію №121122106105