незнайомець поряд.
Я ніколи не знала тебе до сьогодні,
День як день, ніч як ніч, ти як ти.
Під цим сонцем бувають палкі́ та холодні,
І всі різні – окремі світи.
Сто людей і нови́х сто історій,
У цей час і пишу, і читаю твою.
Так багато у мене всіляких теорій,
Чому й з ким ти у вічнім бою.
Проживаєш життя в вирі справ,
«Як твій день?» – лиш у морі краплина.
Ти насправді ще вчора страждав,
бо укотре звернувся до джина.
Світла постіль і темні фіранки.
Аж до біса знайоме все тут.
Ти зустрів дев‘ять тисяч світанків
І наосліп свій знаєш маршрут.
Сірі будні – ненаймані вбивці,
Ти втікаєш від них що є сил.
Зберігаєш усмі́шки на плівці
І у дружній ховаєшся тил.
Ча́сом ти потребуєш людини,
А лікуєшся лісом чи полем.
Лізеш вверх по примарній драбині,
Заливаючись сміхом і болем.
Кожну цеглу кладеш до цеглини,
Щоб звести міцні стіни буття.
Твої мури здаються святими,
Проте бачать нічні каяття.
Чи ти знаєш себе, хто насправді?
Чи здогадуюсь я, хто є ти?
Люди – хаос у вічному ладі,
Всі біжать і спішать хто-куди.
Ми уперше зустрілись сьогодні,
День як день, ти як ти, я як я.
У метро, у забитім вагоні,
До кінця лиш чужий і чужа.
|серпень 2022