Побачення з сином
Я їду на побачення до сина,
Під брамою в’язничною стою,
Коли ж вона настане та година,
Що обніму кровиночку свою.
П’ять літ я вже сюди топчу стежину,
В колючим дротом оповитий дім.
За що страждаєш, мій коханий сину,
Чию вину спокутуєш ти в нім?
Терпи, мій сину, цю лиху годину,
Колись таки ж настане їй кінець.
І я обіймами тебе зустріну,
Дитино люба, рідний пагінець.
Я буду жити, щоб тебе діждатись,
Добро творить, щоб Бог мене простив,
За те, що не змогла вам щастя дати,
За те, що часом вже бракує сил.
Я буду сильною, я всіх любити буду,
Усіх людей, серед яких ти зріс,
Великодушною я буду і забуду,
Хто горе та нещастя нам приніс.
Думками світлими я до небес полину,
Проситиму Ісуса та Отця,
Щоб швидше повернувся ти, мій сину,
Пекельна мука, щоб скінчилась ця.
Ти скоро вже повернешся, я знаю,
Я відчуваю – близько вже той час,
Тож правду кажуть, що нас не вбиває,
Те робить нас сильнішими в сто раз.
