Поле. х#172
в запрілому дзеркалі ванної кімнати я бачу поле квітучих маків. вітер колише тендітні пелюстки, оголюючи, жбурляє їх в раковину.
- так неохайно, ох, як неохайно… наче відчуває за щось вину.
- за що ти відчуваєш провину, милий? хіба ж недостатньо знаків?
поле укриє холодні плечі, теплою землею, потону в ній.
поле закриє втомлені очі, маминою рукою, червоною.
поле переробить мене на жири, поживні кислоти та гній.
поле відправить свої пелюстки стікати в злив з водою.
- не вини себе, милий, не вини нікого, любий.
твої руки ослабли від болю, твої руки ослабли від втоми.
омий тіло, омий обличчя, свою душу омий.
не треба більше нікуди спішити, тепер ти напевно
вдома.
