Пошматована
Молю тебе, не пий моєї крові.
Я віддала усе задля любові.
А ти пошматував мене, немов тварина.
У цьому є, мабуть, моя провина.
Я визнаю, що забагато довіряла
І так вульгарно душу оголяла.
Я не залишила у шафі ні скелета,
Бо ти – мої країна і планета.
А посмішка твоя, брудна й нещира,
Рубає серце, наче дерево сокира.
Вона радіє, коли я кричу від болю.
Тому й молю, пусти мене на волю.
Думки про тебе помирати вже готові.
Молю тебе, не пий моєї крові.
