Повільно вводиш самотність мені в вени
повільно вводиш самотність мені в вени
і заливаєш , щоб навіки – воском,
а осінь тче і з митей гобелени
думки біжать поромами під мостом.
Завзято вводиш у мій час – тишу,
і цементуєш – щоб навік – в останнє,
свою любов ти мов тягар облишиш,
вона ж осяде у тобі , мовчанням.
Оскому слів натягнуть твої губи
ти заморозиш – щоб не згоріли – льодом,
у твому серці більш нема напруги
воно черстве. Закрите від всіх кодом.
Повільно вводиш самотність мені в вени
І заливаєш щоб навіки воском,
Тебе ще ловлять всі мої антени
Думки біжать поромами під мостом
