ПРОВИДІННЯ
Було колись красиве провидіння,
Котре кудись поділось, наче сон,
Немов зірок на небі мерехтіння,
І місяць, що бере вночі в полон.
Бере в свої обійми і тримає,
Не хоче він до ранку відпускать,
Щось лагідно і ніжно промовляє,
Мов хоче таємницю розказать.
Вдивляюся в нічну безодню неба,
В думках я доторкаюсь до зірок,
І місяць, ніби тулить все до себе,
Роблю до нього я за кроком крок.
А він радіє й знову щось шепоче,
Та й зорі між собою гомонять,
З обіймів випускати він не хоче,
І ніч у росах взялася купать.
Куди ж поділось моє провидіння?
Його шукаю всюди я давно,
Чи місяць заховав у сновидіння?
Чи птахою майнуло у вікно?
А місяць тулить, тулить, обіймає,
Та провидіння далі у думках,
Куди воно поділось й де чекає?
А може прийде знов до мене в сках?
Задумливо дивлюсь на небо й зорі,
А з місяцем у нас букет розмов,
Нікуди не подінусь я від долі,
Не згасне в серці віра і любов.
20.11.2022 р.
© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022
ID: 966196
