СЕРЕДИНА ВЕСНИ (Місяць Квітень)
До нас Березень, ще юну й молоду Весну привів,
Дочекався брата - Квітня, й своє місце уступив.
Як побачив Весну Квітень, зашарівся, мов дитя,
І в душі його проснулись романтичні почуття!
Елегантний парубійко, на одне колінце став,
Й оберемок первоцвітів він Весні подарував!
Упада́в він біля неї та годи́в, як тільки міг,
І рясний, строкатий килим простелив до її ніг!
Зашарілась та розквітла й стала пишною Весна,
Повноправна господиня на Землі тепер вона!
І літала душа Квітня десь висо́ко в небесах,
Та лукаво посміхались бісики в його очах!
Полюбляє місяць Квітень все яскраве та нове́,
Оновляється в цю пору й проростає все живе!
Перший райдуги місточок він на небо підсадив,
Й перший грім природу сонну остаточно пробудив!
Й понеслось по всій окрузі чародійство весняне,
Та всміхнулося привітно з неба сонце осяйне.
Буйним цвітом рясно вкрилось молоденьке гілля,
Біля гнізд птахи щебечуть й правлять новосілля!
Копошаться, мов мурахи хлібороби на полях,
Їх натруджені долоні всі в рубцях та в мозолях!
День Квітневий рік годує! Знає кожний трудівник,
І в таку важливу пору лінуватися не звик!
Але все ж, у Квітня настрій перемінний та хиткий,
Він, зненацька, проявляє вередливий норов свій!
Як назріє в душі в нього буркотлива каламуть,
То, розливи рік широких, чималі рекорди б"ють!
Може й холоду нагнати, як у день, так і вночі,
Й поховаються під стріху з переляку горобці!
І дідусь старий повчає, не вали у Квітні піч!
Поки місяць вередливий зо́всім не сповзе із пліч!
А, як Квітень охолоне й настіж душу розпахне,
Вогник, що у серці тліє, вмить коханням спалахне!
Він загострить й нагадає про забуті почуття,
Та заселить в наші душі нови́й по́тяг до життя!
