Смерть катам
Палає лють моя міцна
У темноті свідомих осіб
Де тліє постать незламна
Її ламають в дивний спосіб.
Ламає кат, шалена сила
Під нігті він сує шпильки
Лякав, що далі жде лише могила,
Бо не зумів він пригорнути залюбки.
А як би зміг, коли й не намагався?
Як змусив би дивитись в очі щиро?
Сам за спиною з іншими кохався,
А у лице плював, мовляв "все мирно".
Та миру вже давно немає,
У жоднім домі та у всіх гірких сльозах,
Нас й досі щодень трішки іноді ламає,
Та ми за це влаштуєм кату смерть
І на розмах.
