"Сонце пряжить голомозий берег..."
Сонце пряжить голомозий берег.
Тут клепсидра луснула з піском.
Тут житейська віра в повний келих
й доброту шахіда з пояском.
П’яне сонце випарить мартіні.
Хто надихав в душу, як на скло?
Тінь дарма запрошує до тіні, —
все було, уже усе було.
Влізли стебла крізь діру в соборі,
рвань латають молоді сади.
Мушлі на дні висохлого моря
все гудуть передчуттям води.
Вже нірвана чи лише не рвана?
Скільки раз востаннє заболить
жінка океанно-окаянна,
що вдивлялась в очі, як в блакить?
19.06.19
