СТЕРНЕЮ БУТЬ НЕ ПЕРЕСТАНЕ
Стерня життєва в кожного своя́,
По ній іти доводиться щомиті,
Щоб нею стать – була́ у всіх рілля,
По ній роки́ неслись несамовиті.
А далі – зе́рна кинуті в ріллю,
Які зійшли і стали колоситись.
До ниви сво́ю голову схилю́,
Із долею доводиться миритись.
Колише доля кожен колосок…
Не в кожної людини повен колос…
По ниві йдеш, за кроком робиш крок,
А кожен крок ще й подає нам голос.
Не кожен колос гнеться до землі,
Не кожен колос золотом палає,
Якийсь із них чорніє на стеблі,
І на стеблі наза́вжди пропадає.
Та час іде, надходять і жнива,
А після жнив стерня видніє всюди.
Стерня життя поло́тна всі зшива…
Покосом ця стерня ніяк не бу́де.
Стерня колюча, хоч куди не йди,
Й ніко́ли оксамитом не постане,
Але на ній лишаються сліди́,
Й стернею буть вона не перестане.
15.01.2022 р.
© Copyright: Клавдія Дмитрів, 2022
Свідоцтво про публікацію №122011507482
