Світлій пам’яті Андрія Підкевич
Андрюшка, зайчику ти мій,
Мій братику коханий,
Який же ж ти був молодий,
Коли пішов від нас так рано.
Забрала в нас тебе війна
Та хвойда люта і нещадна.
Хай буде проклята вона!
Як далі жити після втрати?
Пішов. Покинув. Залишив.
Життя спинилось і завмерло…
А в серці оселився вир,
Що стогне тяжко і нікчемно.
І в серці обірвалася струна.
Натомість оселилась певно
Глибока рвана борозна,
Що кров пускає з нас щоденно.
І сльози, смуток, і журба
Всього цього мені так мало!
Бо не покриють почуття
Безмежний жаль тяжкої втрати.
І батька, матір, брата залишив,
Покинув рідну Україну.
І полетів до янголів
Дивитись з неба на долину.
Дивитись знову, знову й знов
Як заливають лани кров’ю…
І помилитись про любов,
Щоб зберегла серця, що в бою.
Мій брате, вірю я в одне,
Що переможе Україна.
Бо темрява не владна світло зупинить,
І смерть твоя вже недаремна.
