“Тінь чиста, прагнучи сполуки”
Тінь чиста, прагнучи сполуки,
летіла, розпростерши руки,
щоб в полі перейнять мене, —
в шовковій оболонці звуку —
ядро ж у неї кам’яне…
Вона швидка, як світ, широка, —
летіти буде, ще допоки —
не обійду, не розминусь…
Коротять відстань квапні кроки —
чи ж неминучий цей союз…
Чи сонце зменшилося вдвічі?
Чи звузилися, може, вічі?
Чи змаливсь світ, що тінь зросла?..
І голови всім на узбіччі
стинаю посвистом крила.
Куди запастись, де сховатись?
Тінь шестикрила, тінь руката
з повітря кисень витиска.
І, сполучившись, наче в вату,
я мертво входжу в двійника.
***
