У повній тиші (273)
А навколо усе стало тихо,
несподівано і так швидко.
Та усюди аж так спокійно,
настільки, що мерзнуть литки.
В голові розчинилися ґрати,
і з душі було знято кайдани.
Тепер нічому їх тримати,
знов заниють за старії рани.
Ані звуку ні чути, крім серця,
ніби всесвіт, затримавши подих.
Позаду до тебе крадеться,
ніби зграя вовків голодних.
І кричить ізсередини тіло,
і свідомість охоплює жах.
Бо від тиші усе заніміло,
наші думи і є хижак.