У СИВІМ ТУМАНІ
А я не розчи́нюсь у сивім тумані,
Не вдя́гну на се́бе з туману вуаль,
Не згасну, неначе зірки́ на світанні,
Та думка відне́се мене кудись в даль.
А я не розчи́нюсь у сивім тумані,
Не буду блукати у травах в росі,
Стежки́ у тих травах бувають незна́ні,
Виблискує срібло давно у косі́.
А я не розчи́нюсь у сивім тумані,
Лебідкою я не поли́ну на став,
Та хочу тону́ти в твоє́му коханні,
І ти у моє́му, щоб за́вжди блукав.
А я не розчи́нюсь у сивім тумані,
Та в ньому скупаюсь, немов в молоці,
Щоб тільки не бу́ла ніко́ли в ома́ні,
Й сльоза не котилась з очей по щоці́.
А я не розчи́нюсь у сивім тумані,
Струна про кохання сповна́ задзвенить,
На хвилях кохання в душі́-океані,
А думка про тебе дурманом п’яни́ть.
А я не розчи́нюсь у сивім тумані,
Та тільки одя́гну кохання вуаль,
Вплету́ в срібло квіти колись на світанні,
І ніжно загра́є про все це скрипаль.
21.12.2021 р.
© Copyright: Клавдія Дмитрів, 2021
Свідоцтво про публікацію №121122108646
