Взагалі. 6#92
Взагалі, читати тобі старі вірші, які хоч і написані ніби як про тебе, дивно якось.
Взагалі, бути таким дивно, відвично звертати увагу на днів своїх якість.
Взагалі, я ніколи таким щасливим не був ще, хто ж думав, що щастя без свободи не існує?
Взагалі, може це все дивна і дурна хвороба, собою так легко наді мною бере і панує?
Взагалі, я хотів би забрати тебе з цього світу, і тікати по інших, пізнаваючі твою пристрасть.
Взагалі, ти можливо хотіла би того ж самого, нам пасує з тобою, наше розуміння і щирість.
Взагалі, я не знаю тебе так сильно, як хотів би, але відчуваю, напевно без тебе мені гірше.
Взагалі, я так багато і довго не пишу зазвичай, але про «моменти», якось легше писати вірші.
Взагалі, я хотів би наповнити його чимось більше, наприклад метафорами аромату саду літнього,
З яким у мене так міцно і стало асоціюється, безмежно п‘янкий запах тіла твого.
Взагалі, я хотів би більше про піски і море, давай махнем автостопом в маленьку пустелю літом?
І будемо варити турецьку каву на піску та дивитися на небо, омріяне ясним зоряним світлом.
Взагалі, я не лікар, та і сам потребую допомоги, але рани я бачу, та хочу тебе лікувати.
І за кожну твою маленьку, незначну перемогу, я щиро, від серця, тобі буду дякувати.
Взагалі то, ти така красива, ти знала це? Я це бачу в твоїх глибоких і сірих очах.
Хоч ти інколи і можеш тонути в думках, де танцюєш, прекрасна і гола, у власних дощах.
Я з тобою розділю цей танець.
