я клякнення, я корок, я кора...
я клякнення, я корок, я кора —
я дятлом гравірований Коран,
я зроговілий подих вітровіїв,
я все, що стовбур зміг відколи мріяв,—
введе мені ще дозоньку оса, —
і те, що сконденсовано-пекуче
на все дупло (чи якось ще) озвучу
або нехай озвучить все роса,—
три покоління за одним листком
зібрались, розпрозоривши геном,
неначебто перевертні некривдні,
бо в пару обертаються опівдні,
коли вже шості чи то сьомі півні,
коли вже я не те щоб і кора,—
а біль, що прикидається корою,—
теши хоча б на дрова, неоНою;
як бризне в очі світелко із ран —
насуне дятел шапочку понижче —
і так не буде чути навіть тиші
08.06.24