Я ніби остання, людина-
Я ніби остання, людина-
Відмітка на тлі хронологій,
Похилена постать на сходах,
Проплішина в свіжих новинах…
Крізь зяючі вікон пащеки
Подвір'я нещадно пусті,
Конають сліпі ліхтарі
Поблизу старої аптеки.
Дитинства туманні флешбеки:
Залиті промінням двори
І все, що сьогодні "колись"-
Не більше,ніж цвіль і занепад.
Мій дім, моє ліжко і скрині,
Блокноти в малюнках і віршах
(Дедалі все гірші і гірші)
Своє, безсумнівно, віджили.
Тут все, неспокійно і прісно.
Тут все хворобливе і схоже…
Я більше не хочу й не можу,
Мені тут, на прикрість, не місце.
