За мотивами казки
В продухвині вікна, ув ополонці зору
синіє глибина фарбованого моря,
і чайок пелюстки, біліючи, не тонуть,
дрібненької луски у мене жмені повні:
долоні розтулив — всеможна щезла щука,
нічого не зловив, хоч срібла повні руки…
Стоїть холодна піч, облуплена до глини,
та в ополонках віч виблискують рибини…
Втішаючи мене — дурненького Омелька —
в долонях кит сяйне,
а не сніття дрібненьке…
Раденький, бо дурний, що щастя превелике
добуду з глибини відерцем, зшитим з лика…
Не випущу, о ні! його я вже ніколи,
нехай воно мені схотінки всі уволить…
На пучках перебрав те, що мені потрібно:
— Літа! — я їх вже мав… — Достаток!
— в жменях срібло…
— Любов! — я мук зазнав… — Життя!
— зника безслідно…
Надії на плаву, як чайок пелюстини…
Радію, що живу, задивлений в глибини…
***
