Загублений світ. 6#66
Загублений світ мій, нестерпний, яскравий і недосяжний.
Крилами ворона, над лісом літаю, тебе вишукуючи.
Хриплим, звіра раненого, голосом, гукаю протяжно,
Та все більше себе гублю, у лісі цьому блукаючи.
Я був, хоч і погляд мій різкий, хижачий, таким неуважним -
Ти ж була в деталях, які оминав, себе уникаючи.
Прощання в повітрі лунали, тепер розумію, легковажно -
Я би з тобою знов привітався, як раніше, можливість маючі.
Загублений світ мій, неможливий, ядучий, і все ж неосяжний.
Куди ж я залетів, у своїх снах, глибоких гуляючи…
Спалити всі свої твори, стати знову огидно серьозним,
І буду знову тобою почутий, крила на собі ламаючі.
А ти використаєш це пір‘я, спати будеш на перині пишній,
І не буду вже більше обачним, ніч про тебе благаючи.
А ти підеш над ранок, допоки ароматом твоїм омріяний,
І я знову буду літати, гукаючи тебе, час гаючі…
