Запах
Брехав собі, що більш ніколи
я не просякну запахом твоїм.
Гадав, що зникне він, втече з тобою,
і ліжко вивітрить, і стіл.
Наївно вірив, що пішовши
всі згадки-спогади візьмеш,
сховаєш їх надійно, щоб подовше
не виринали в пам'яті. Надіялася теж.
Було якесь тоді переконання,
що не вловлю молекулок тебе,
що крапку ставлю у коханні,
затру твій запах кавою й усе.
Отак я думав, лежачи у ліжку
уже порожньому (бо ж вирішила йти),
і сонно-злий хотів, щоб ніжно...
Наївний.
Дзвінок у двері.
Ти.
