Злидарка
Ти вибач…
Я тебе любила
Так, як уміла, як могла.
Моя любов здійняла крила
Та от не впасти не змогла…
Жила любов в сапфірах ночей,
Сіяла в самоцвітах днів,
Вплітала в коси квіт урочий
І розсипала срібло слів.
Нас вабили дари шляхетні,
Та чи достойні їх були?
Ми розміняли на монети
Все, чим раділи і жили.
Уже розпродані сапфіри,
В ломбарді самоцвіти днів,
І душі в дранті із зневіри
І потьм'яніло срібло слів.
Любов, зваблива королево,
Ти впала ниць, і щезла ти
І тільки іней на деревах,
І білий холод пустоти…
Сьогодні в люднім середмісті
Стояла злидарка одна,
Крізь неї, як через порожнє місце
Пливла байдужая юрба.
Я йшла в юрбі. І зупинилась.
І заглянула в очі їй:
Вона на мене не дивилась
І не ловила погляд мій.
В її очах – нічні сапфіри,
В їх сяйві – самоцвіти днів,
Кладу в мішок убогий сірий монету.
З проданих скарбів.
Грудень 2017 р.
