ЗУСТРІЧ І ПРОЩАННЯ СЕСТЕР

                 СЕСТРИ

– Я вже йду, – стиха мовила осінь.

– Вже пора, – відповіла зима,

Керувала, сестричко, ти досі, –

І махнула крильми обома.

– Йди, сестрице, уже на спочинок,

А я варту у тебе прийму,

Не влаштуємо ж ми поєдинок,

Ну і галасу я не здійму.

Йди, сестричко, зустрінемось знову,

Відпочити тобі уже час,

Та на зустріч готуй ти промову

Про усі володіння й про нас.

Не засмучуйся, сестро, благаю,

Час збігає, немов одна мить.

Ти ще тут, та вже зустріч чекаю…

Я не хочу тебе відпустить.

Але мушу це, сестро, зробити,

Час мого володіння настав,

Треба все пеленою накрити,

Навіть річку й в саду малий став.

А ще й трішки морозу додати,

Щоб іскрився на сонці мій сніг,

Все в обійми свої буду брати.

Я ще тут, а мій час вже побіг.

27.11.2019 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2021

🍁❄🍂🍁❄🍂🍁❄🍂🍁❄🍂❄🍁❄🍂❄🍁

                           ***

- Я вже іду, - сказала тихо Осінь.

- Уже пора, - прошепотіла в слід Зима.

- Я дощиком покроплю, Ти не проти,

Поки морозу, й снігу ще у нас нема.

- Звичайно ні, Тебе холодно проведу

Ти вийдеш тихо навшпиньках за поріг,

А на кущах й деревах всюди на виду,

Почеплю ранком з криці срібний оберіг.

- Я там листочків ще порозкидала,

Не було часу їх прибрати ген усі.

- Я знаю, за порядком Ти не слідкувала,

Ти ніжилась у їхній золотій красі.

- То я іду лишайся тут собі білява,

Твоя взяла і в силі Ти, господарюй тепер.

- Я бачу що Ти сонна і вся млява,

Скажи щоб вітер двері за Тобою вже запер...

28.11.2021р.

©Роман Костишин, 2021

🍁❄🍂🍁❄🍂🍁❄🍂🍁❄🍂🍁❄🍂❄🍁

        ЗУСТРІЧ І ПРОЩАННЯ

Ось дві сестри́ зустрілись біля брами,

Взяли́сь в обі́йми й сльози потекли,

Це біла і золо́ченая гами,

Ніко́ли вони ра́зом не жили́.

Ті се́стри довго-довго гомоніли

Й прощатись не хотілось їм ніяк,

В обіймах біля брами посиді́ли,

Ще й вітер танцював обом гопак.

І плакали, й сміялися оби́дві,

Про себе кожна з них оповіла́,

Вони весь час у русі і гонитві,

Наблизила їх доля й розвела́.

Та довго не могли вони сидіти,

Бо володіння треба передать,

Та й осінь не могла вже більш радіти

І в танці не могла вже більш кружлять.

– Не маю пра́ва довше залишатись,

Твоя́ пора вже балом керувать,

То ж мусимо з тобою попрощатись

І зустрічі наступної чекать.

– Тобі пора, доро́га в тебе дальня,

А через рік зустрінемося знов,

Хай му́зика звучить тобі прощальна,

Та тільки не біжи ти стрімголов.

– Прощай, сестрице, буду вирушати,

А ти у володіння вже вступай,

Берися білу ковдру простеляти,

І браму вже за мною закривай.

– Іди, моя золо́чена сестричко,

Я все зроблю́, як попросила ти,

Розсте́лю скатертину й на травичку.

Що йдеш з-за мене – ти мене прости.

– Іду я, сестро, все тобі лишаю,

Благаю, лиш за всім ти доглядай,

Не хочу йти, та в путь вже вирушаю…

Ти ніжно все у шати одягай.

Пішла сестра…пішла, пошкандибала,

Востаннє озирнулася назад,

Все йшла вона і сльози проливала,

А за спиною був вже снігопад.

Сестра-зима ввійшла у володіння,

Робити стала все на білий лад,

Щоб світлим залиши́лося сумління –

Почала прикрашати все підряд.

06.12.2021 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2021

© Copyright: Клавдія Дмитрів, 2021

Свідоцтво про публікацію №121120607650