Poems by Антонич Богдан-Ігор

All Poems Original Poems Translations

« ‹

…

6 7 8 9 10 11 12 13 14

…

› »

Арктика

Комети, що цвітуть хвостами, наче пави,

червоні шиби моря в олив’яних рамах,

де скелі льодові під снігом кучерявим

розсунулись поволі, мов таємна брама.

На бурунів хребтах качаються тюлені,

звірята сходять з зодіака, й червоніє

у сяйві магнетичних піль метал зелений

334

by Антонич Богдан-Ігор

Молитва до зір

Не срібло миршаве, не хміль,

не лавр сумнівний і двозначний,

не дотепів грайливих сіль,

не успіх в грі на риск небачній,

не уст золотомовних мед,

не почестей солодка манна

і навіть не чеснот букет,

що світлість їх не раз оманна,

215

by Антонич Богдан-Ігор

Сірий гімн

Стовпи із попелу угору!

Міста в дротах — під вітром ліри.

Це тут, де мурів скупість взором,

без сяйва навіть сонце сіре.

Тут люди, мури і бацилі

тим самим піддані законам

і тулуби печей похилі,

217

Антонич Богдан-Ігор

Коло змін

Жаркий, духотний день, зомлівши,

мов стовп, упав на груди ночі.

Що ти згубив, не знайдеш більше,

і час надію розхлюпоче.

Ще піна світла з дзбана сонця

парує пилом з теплих мурів.

Не жди від долі оборонця,

199

by Антонич Богдан-Ігор

Марнотратний гімн

І зір розтратниця — зла ніч і день сліпучий

розтратно твореним і нищеним багатством…

Чергою явищ неповторних в світу кручі

зростання й проминання сплетені суцільно.

Вирує квітний дощ, бацилі, світло, птаство.

Коли в дня гаморі хвилину знайдеш вільну,

151

by Антонич Богдан-Ігор

Дно пейзажу

Корови й дині. Білий янгол

на лопуха зеленій плахті.

Хто будить в серці тужну п’янкість

і хто колише темний страх твій?

Ще неоправданий, таємний,

мов кріт, від дна коріння риє

і грає, мов кларнет підземний,

196

by Антонич Богдан-Ігор

Мій давній голос

Палкий, нічим незаспокійний,

ловлю слова, мов барвні скельця.

Як же ж я терня туги рвійне

з корінням вирву з штольні серця?

Терпке похмілля свіжих ранків

п’янить, як і давніш п’янило.

Дивлюсь в блакитну призму склянки,

209

by Антонич Богдан-Ігор

Буря

Надходить буря. Сиві вільхи

в тривозі туляться до себе.

Щоб відідхнути, просить пільги,

хоч на хвилину, в багрі небо.

Мов стовп, піднявся вихор тричі,

і сяють блискавки, аж маки

червоні сплющують зіниці

166

by Антонич Богдан-Ігор

Диво

Над ранком. Зорі з вовни мряки,

мов злоті гудзики з плаща,

відпоре день і сім’ям маку

розсипле солов’ям в кущах.

В сувоях тиші сплять долини,

де мох задуми й мох імли,

аж скотиться стозерна диня

181

by Антонич Богдан-Ігор

Віщий дуб

Сніг зеленіє в світлі ночі,

сніг блакитніє в світлі дня.

Цей дуб — то дерево пророче,

корява ліра з його пня.

Сніг попеліє в сірий вечір,

щоранку у вогнях цвіте.

Із рани сонця кровотечі

184

by Антонич Богдан-Ігор

Колодійство

Вже сонця колесо збиває стельмах,

ще обруча — до осі полум’яної!

Цим возом їхатиме завтра Зельман,

ключар і староста гульби весняної.

Відносить стельмах сонце ковалеві:

— Обруч найбагряніший викуй, майстре мій,

щоб сонце жевріло ясніш від гриви лева

181

by Антонич Богдан-Ігор

Черемхи

Мов свічка, куриться черемха

в побожній вечора руці.

Вертаються з вечірні лемки,

до хат задумано йдучи.

Моя країно верховинна, —

ні, не забуть твоїх черемх,

коли над ними місяць лине

219

by Антонич Богдан-Ігор