Poems by Антонич Богдан-Ігор

All Poems Original Poems Translations

« ‹

…

9 10 11 12 13 14 15 16 17

…

› »

Рубач

ч. 2

О чорний пугачу, не кряч,

що всюди лиш журба є,

бо є ще радісний рубач,

що дрова з піснею рубає.

Ще є веселий дроворуб,

Антонич Богдан-Ігор

Liber peregrinorum 3

Книга прочан 3

(Єрусалим)

Дорога жовта під ногами,

блакитне небо понад нами.

Іду незнаними шляхами.

Людина — вічний пілігрим.

Антонич Богдан-Ігор

Mater dolorosa

Страдальна мати

В темну, чорну ніч

віяли вітри.

Срібних зір не ліч;

мерехтять лиш три.

Три самітні зорі,

Антонич Богдан-Ігор

Ars poetica II, 4

Мистецтво поезії II, 4

Захоплений дітвак,

захоплений красою,

один із тих бурлак,

які живуть росою.

Захоплений до краю,

Антонич Богдан-Ігор

Amen

Амінь

Закінчений концерт,

лиш відгомін — омана.

Кінець усього — смерть,

таємна і незнана.

І радісне й сумне

Антонич Богдан-Ігор

De morte IV

Про смерть IV

Я є спокійний, наче тиша на воді,

я маю досить, досить сили,

щоб не боятись навіть і тоді,

коли загляне в очі лилик.

Як затріпоче крилами над мною

Антонич Богдан-Ігор

Привітання життя

І день і вік однаково минають. Не задержать

нам хвилі. Кожна мить знов родить другу мить,

і перша в другій спить, обі у третій, та, як вежа,

час виростає й меж не має й нас німить.

Так на минулого й майбутнього раменах

повішено, мов плахту, долю нашу.

Ми — ланцюга поодинокі звена,

Антонич Богдан-Ігор

Автобіоґрафія

В горах де ближче сонця, перший раз приглянувся небу,

тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені,

і піднеслася голова, й слова прийшли до уст зелені.

Тепер — де б я не був і коли-небудь,

я все — п’яний дітвак із сонцем у кишені.

А як зійшов із гір до гамірливих міст,

у злиднях і невдачах не кляв ніколи долі та не ганив,

Антонич Богдан-Ігор

Ніч

Не хочу більш писати віршів, складати ямби та трохеї.

Чи вирізьблені з слів мосяжі потрібні ще кому сонети

тепер, коли шпилі найвищі й найкращі падають ідеї,

як правду не мудрці й поети диктують нам. а лиш багнети.

Однак буває ніч погідна, як місяць срібло ллє на сад

і тишею тебе впиває, пахучим, пінявим вином.

У кого, молодий, у кого тоді шукатимеш порад

Антонич Богдан-Ігор

Об’явління

Я ждав так довго, я ждав на хвилю ту,

як врешті зрозумію життя таємний глузд,

зів’ялий лист незнання, мов буря, розмету

і роздеру безвісність, мов плахту, нагамуз.

Землі закриту книжку в обгортці синій неба

з дрижанням від напруги руками розгорну.

Під бачення серпами падуть ниць мряки стебла,

Антонич Богдан-Ігор

Про строфу

Чотири різнобіжники на мапі серця,

чотирикутник радості та болю,

чотири припрямки до боку, що не зветься,

що входить клином — між чуття та волю.

Дарма, дарма, що гостре вістря душу ятрить,

серп і серпанок нам на ніч коротку.

Хоч знаю, що лушпиння слів закриє ядра,

Антонич Богдан-Ігор

Вірш про вірші

Чоло в долоні похили,

чоло в долоні похили.

В вазах строф цвітуть слова пахучі, мов квіти,

крізь шибу туги будеш в очі місяця глядіти.

туман обійме ночі злий,

туман, що в кольорі золи.

Півкола на воді

розвівши,

Антонич Богдан-Ігор