Poems by Антонич Богдан-Ігор

All Poems Original Poems Translations

« ‹ 1 2 3 4 5 6

…

› »

“І”

І вітер, що жене по руннім полі,

і дощ, що жне руді хмар руна в млі,

і злотий усміх зір на синім тлі,

і долі спів пшеничної в стодолі.

І виноград і водоспад удолі,

і сад і дзвінкодзвонні солов’ї,

і їх пісні, немов фонема “і”

199

Антонич Богдан-Ігор

Подорож літаком

Літак, немов змагун, бере розгін,

костричить кострубатий, гострий лоб,

як віл, вдаряє до повітря стін,

іде в повільний гін, пізніш в галоп.

Шалений вітер дме від дужих крил,

нараз підстрибує, дере муслін

імли та пнеться стрімко в неба схил.

362

Антонич Богдан-Ігор

Підсвідомість

Понад похмуре, чорномуре бердо

підносив замок кам’яний свій жест.

В нім сивий мешкав цар, мов срібний жезл;

в льохах тримав рабів своїх він твердо.

Навколо замка виросли крокос,

повій з-під листя вій глядів на жердь.

Щораз то більш впадало в погріб жертв,

176

Антонич Богдан-Ігор

Гіпнотизер

В молочнім світлі матових кінкетів

цвітуть на чорнім шовку ордері.

Вогонь в очах холодних загорів,

в судоргах пальці, начеб грав на флейті.

Круг нас паде зелено-жовта мряка,

різнув у вухо свист слизький, мов різки.

Тоді виймав із наших чіл він мізки

136

Антонич Богдан-Ігор

Мурашник

Предивні, зачаровані міста

з рудого порохна й рябої мерви.

І пасма вулиць сплетені, мов нерви,

і клуня в сірих теремах містка.

І наче плюш з роздертого листа,

життя засушене, немов консерви.

Одначе праця йде все без перерви,

235

Антонич Богдан-Ігор

Шум

Шумить і шамотить шумка шума,

шум прибирає, як весною повінь,

і кожен лист на дубі шуму повен.

Здіймає шлик із голови чумак.

Шпарка шурнула шурубура шуру,

мов малахай, маха майном у май

і розвіває все кругом украй,

283

Антонич Богдан-Ігор

Гімн життя

Іди в ночі, мій друже, іди вночі на грунь

і серце, що в утомі, ти приложи до хвої,

по місяця чолі рукою пересунь,

а може, тиша тугу поволі в тобі вкоїть.

Усі твої маріння, усі думки замовкнуть,

вже бур’яном для тебе не є рудий храбуст,

уже глядиш інакше на рунь гірську, пожовклу

237

Антонич Богдан-Ігор

Октостих

День повіки розплющає й отвирає сонне сонця око.

Руки кладемо на вітер запашний й віддихаємо глибоко.

Наші поринуть долоні в зимну, чисту, кришталеву воду.

Надлетить із поля легіт легко й звіє мряку з-понад броду.

Мов пташня, розгублені хмарки лопочуть крилами над лісом.

Прядемо серцями просту, тиху радість з сонячних повісом.

192

Антонич Богдан-Ігор

Лунатизм

Не дивись, не дивись так на мене ти вперто й завзято,

перестань, перестань, о молюсь, перестань!

О чому, о чому і мене, і тебе, о чому нас проклято,

щоб ішли я і ти, вдвоє ми, на землі й на неба грань?

О замкни, о замкни хоч на хвильку одну це страшне, срібне око!

О засунь ти його, я благаю, зіницями хмар!

Не свердли, не верти, аж наскрізь, аж до дна не вбивайсь так глибоко!

207

Антонич Богдан-Ігор

Чортівський брідж

В маленькій, біленькій хатині сон мрії колише в колисці дитині.

По усточках сонних, мов тіні по сіні, блукається усмішки брижа.

Лиш сутінків рожі в кімнаті закляті кладуться на “завтра” й на “нині”.

Навколо колиски чортів чотирьох посідало та грають у бриджа.

І мрійно, спокійно і тихо. Лиш день похилився над лихом у вікнах.

На шибах задзенькали мухи й без руху присіли, побачивши гай.

Ні миша не скрипне. І тиша кладе свої пальці на очі привітна.

145

Антонич Богдан-Ігор

Людина

Ніч темна, олив’яна, зимна, люта, чорна,

лиш вітер обертає хмар важенні жорна.

Лиш срібна смерть іде в садиби на жнива,

й кугикає кугач, лулукає сова.

Мов кінь, в розгоні вихор перед прямом брами

стає, й скрегочуть ланцюги й дубові трами.

188

Антонич Богдан-Ігор

Молитва

Заходить день за днину,

мов сонце за параван далеких гір.

Вже від ждання нас болить зір,

вже сивини на головах є труш.

. . . . . . . шалом наших душ

ми молимося за нову людину.

172

Антонич Богдан-Ігор