Poems by Антонич Богдан-Ігор

All Poems Original Poems Translations

« ‹ 1 2 3 4 5 6 7

…

› »

Косовиця

Немов брусок, гострить скінчивши,

косар за пояс сонце вклав.

Аж день розкрився ширше й глибше,

як він засукував рукав.

Слова співучих сіножатей

покошені до строф лягли.

Вже труд натхненний і крилатий

by Антонич Богдан-Ігор

Корчмарські чари

Кіптява свічка й ніж щербатий,

червінна королева з карт.

Змішалась ява з сном крилатим

і все недійсне — ніч і чар.

Тремтять уста на чарки вінцях,

і горло здавлює відчай.

Корчмарю, сто даю червінців,

by Антонич Богдан-Ігор

Сад

Біологічний вірш у двох відмінах

Тріпочуться слова, мов бджоли на дощі,

вривається розмова, ледве розпочата,

спалахують думки й ховаються мерщій,

і погляд, мов метелик, ясний і крилатий.

by Антонич Богдан-Ігор

Дует

Поволі повертаємось у землю, як в колиску,

вузли зелені зілля в’яжуть нас — два спутані акорди.

Сокира сонця вбита в пень дубовий лезом блиску,

музика моху, ласка вітру, дуб, мов ідол, гордий.

На тратві дня, що нас несе, тіла слухняні й теплі

зростаються з собою, мов два сни, два вірні квіти.

Мов шерсть кота, нас гріє мох. Заміниш зорі в шепіт,

by Антонич Богдан-Ігор

Схрещення

Об хмару хмара, мов об дошку дошка,

ударить глухо, й небо затріщить.

З лопати хмари сиплються дощі,

немов пісок дзвінкий.

В зелену ложку

листка бере калина дощ, мов юшку,

і п’є, і п’є, мов струмінь щастя жданий,

мов бризки сім’я, мов росу цілющу,

by Антонич Богдан-Ігор

Ідольські ночі

На хмарах відблиск місяця повторений, мов пісня,

на хмарі хмара — срібний мур, під муром виють лиси.

Від зір, мов струни, шнури листя над землею скісно,

гриби рудими тарілками дзвонять в хорах лісу.

Оркестр рослинних голосні пузони-пні дубові

усоте просурмлять неписаним законам ночі

і принесуть вовки діброві жертви з м’яса й крові,

by Антонич Богдан-Ігор

Знак дуба

За греблею трьох днів і трьох ночей, де вир закляклий,

безодня зелені в півсоннім півбутті безкрая.

Прив’язані до пнів, попутані вітри й бог ляку

столиций, хитрий бог, що все нове обличчя має.

Приземні блискавиці-змії сковзають пнями

слизькими від роси, що молоком холоне в склицю.

Ніч марнотратна нищить надмір форм, як зайві плями,

by Антонич Богдан-Ігор

Бики й буки

Потік рослин клекоче над землею. Лісу лави

мов мрячні мури. Б’ють джерела зелені над пнями

і меду жовте полум’я в бочках колод дірявих

рудий вогонь кори, суниць густі рябіють плями.

Знов котить вітер ночі колесо з узгір’їв лисих

за берег зір, де біліють тіней луки.

На спомин давніх вод знов кличе струмінь, що з екстази висох.

by Антонич Богдан-Ігор

Хліб насущний

У дно, у суть, у корінь речі, в лоно,

у надро слова і у надро сонця!

В екстазнім шалі, в час, коли найтонша,

роздерти вглиб свідомості запону,

аж зсунеться із нас, мов зайва шкура.

Лілеї сну пом’явши, плахта куряв

звилась у трубку з золотої бляхи.

by Антонич Богдан-Ігор

Мій цех

В мойому цеху теслів і митців

п’янливі таємниці, зваби і омани.

Перо і пензель, тремтячи в руці,

проколюють думок метелики весняні.

Співна сокира й гостре долото

формують глину слів і дерево музики.

Цей світ — хмільної пісні полотно,

by Антонич Богдан-Ігор

До дна

Я витесав поему з срібла,

поема — мов ялиця.

Весна спинилась і приблідла,

мов з дива молодиця.

Співай, сокиро, теслі безум,

розтісуй пісню знову!

Углиб, до дна співуче лезо

by Антонич Богдан-Ігор

Наука

Навчися в теслів ремесла,

навчись тесати слово.

Весна лірична відплила,

теслярське літо знову.

Горю молитвою сокири,

ношу із срібла строфи.

Летять слова в співучий вирій

by Антонич Богдан-Ігор