Антонич Богдан-Ігор
Розсунулись, мов карти стіни,
угору стеля поплила,
і вікна згасли в синій тіні,
найближчі речі вкрила мла.
Так ява стала сном.
Уже не стеля, лиш глибінь,
уже не стіни — далечінь
і, наче іскри в тиші сплячій,
Почалось так: упився я
від перших власних строф похмілля.
Був тільки місяць дружбою
на мому з піснею весіллі.
Як сталось те, як задзвеніло,
сказать не вмів оцього вам би,
коли б так серце не горіло.
Так народились перші ямби.
Крутиться світ весняний і зелений.
Ясень співає, і серце співа.
Пісня натхненним кружля веретеном,
на веретені срібляться слова.
Ясень, осяяний сонцем, упився,
перстень натхнення на серці тремтить.
Гей же, п’яний, і лети, і крутися,
Крилатий вітер, дужий вітер,
що зорі, листя й ластівки несе,
сп’яняє серце. Ех, летіти
в зелений квітень, в синь пісень!
Піднявся день, мов олень з кручі,
ніч відплила, мов корабель.
Крилатий вітер і пахучий,
Росте хлоп’я, мов кущ малини,
підкови на шляхах дзвенять.
Ось ластівки в книжках пташиних
записують початок дня.
Запрягши сонце до теліги,
назустріч виїду весні.
Окриленим, хрещатим снігом
Про дівчат і про купців
оповідає давня повість.
Крилата чарка у руці,
жага і трунок гусне в крові.
Червінці дзвонять на столі,
і місяць — найхмільніший келих.
Схилився вечір до землі
Обплетений вітрами ранок
шугне, мов циганя з води
і на піску кричить з нестями,
обсмалений і молодий.
Ріка зміяста з дном співучим,
хвилясто хльостають вітри,
і день ховає місяць в кручу,
Кинь пісню на вітер,
на вітер слова!
Десь шепотом віти,
десь шумом трава.
Не в воду глибоку,
а в сонце пливеш.
Подумай, нівроку:
Дивись: шумує день погожий,
кипить зелена заметіль.
В товстому дзбані варить рожі,
аж піна бризкає звідтіль.
Дуднить по шибах дощ цинобри,
і скло відблискує, мов сталь.
Парує курявою обрій,
Зелений ясень, серп і коні.
прилипнув хлопець до вікна.
В чарки сріблисті і червоні
поналивалася весна.
І хочеться хлопчині конче
від весняних воріт ключа.
З трави неждано скочить сонце,
Сплигнула ніч з шумких дерев,
втікаючи понад дахами.
Замаяв голуб і дере
крильми хмарин іржаві плями.
Мов дзенькіт товчених склянок,
ясна музика підпливає.
Світанку куриться вино,
Стрільчастий день, прозорий холод
і вся невпійманість краси.
Широко креслиш пісні коло.
Ех, пахне ранок. Срібло й синь.
Душа острунена й зелена.
Сміється сніг, сміюся я.
Червоним сонця веретеном