Віталій Іващенко
1937 - 2023
Віталій Іващенко — це сучасний український поет, творчість якого вирізняється камерністю та фокусом на внутрішніх станах, що контрастує з «гучними» формами громадянської чи філософської лірики. Його тексти часто сприймаються як фіксація миттєвих станів свідомості, де акцент зміщений з великих наративів на приватний досвід, побутові деталі та їхню емоційну трансформацію.
Він працює з мовою досить обережно, уникаючи надмірної метафоричності чи штучної ускладненості. Його поезія — це спроба знайти рівновагу в повсякденності, де звичайні предмети або випадкові зустрічі стають відправними точками для рефлексії. Це автор, який надає перевагу стриманості, дозволяючи читачеві самостійно заповнювати смислові паузи між рядками.
Іващенко належить до того покоління авторів, для яких поезія стала інструментом особистої адаптації до реальності, що постійно змінюється. Його тексти не претендують на пророцтво чи повчання, а радше виконують функцію «щоденника відчуттів». У цьому контексті його творчість цікава як приклад сучасної української лірики, що відходить від пафосу минулих десятиліть на користь автентичного, непідробного голосу, заземленого в конкретний час і простір. На відміну від багатьох попередників, він не намагається бути «голосом покоління», а залишається в межах власного внутрішнього світу.
Poems
- Осінній день. Ще сонячно і тепло
- Не треба шукати свою половинку
- Кохання - перманентне почуття
- Мужчини закохані - наче дурні
- Добиватись жінки - це така дурниця
- Ми, українці, з мамою на Ви
- Усі йдуть в ногу, тільки я не в ногу
- Я вчуся дякувати Господу за все
- Якби були всі люди егоїстами
- Молитва, що підтримує в путі
- Не стомиться душа радiти
- Коли зриваєшся в скандал