Розалія Блюм
Віриш не віриш, та все ж нанівець
Стільки часу витрачено і зусиль
На те, що колись писав олівець
Все одно розказав краще біль
Все одно запамятався краще біль
а не рима паскудна зі старого вірша
Твої слова - мелодія,
що несеться мов струмочок в карпатських горах
Вітром дує прохолодним у жарку спеку
Тільки з часом розумієш тата й маму
Ті ж очі яснії в тобі стали
З часом все тускліше і тускліше
Світять зорі
Тільки разом вже не будуть
Ніхто й ніколи..
Ти можеш чекати до нескінченності
Загорнувшись у дощову хмару
Або шукати причинні звязки
Кожен ранок за кавою
І посміхаючись вітру, що дмухнув тобі за комір
Бризчіть, дзюркоче, клекотить
Чи лл'ється, лине рожевим солем
Бердянська блискавка в віконці
Мене омиває сірим морем
Повітря, наче чиста постіль
Свіже й тепле, мене кутає холод
Не кожен день пишуться вірші
Та виживання має римуватись
Про те, як ти хворієш на самоті
Це має десь писатись й вихвалятись
Чи коли ти врятував кота
Чи коли побачив льоду візерунки
У неї гірлянда висить на стіні,
Чекає на вечір різдвяного чуда,
Ялинка не куплена, а очі сумні
Про те, як здаватись щасливим на людях, -
Вона дуже добре знає їх
Цих таємниць нескінченна книгарня,
Такий сніг падав наче хмаринки
Кружились візерункові крижинки
Пташині пісні душила туга
І пір'я падали з дахів як порошинки
А ти перехожий йшов здалеку
Можливо, де вже пахне вишнею
Шепчуть дерева як стало холодно,
Як грудень розставив свої позначки в термометрах
І моторошна порожнеча ковзаюча дорогами
Роз'єднала людей за кілометри
Небо бездиханне , лисі пагорби
З кожною хвилиною ставали все темніше
Коли самотність - подарунок,
То вірші ллються як вода із під крану
Вони несуться мов наостанок
Щоб точно вгледіли талант
Ті люди, що повз тебе ходять
Немов лиш капелюхи й куртки
Як довго я вигадуватиму цілий світ?
А втім, не продовжуватимемо Джульєтту
Так запах квітів та осені змішався з вином
Наче розповів мені про це горе
Я впевнена точно що щастя в мені
Його не шукати у сторінках днів
Його не писати у вирії мрій
Його не побачити в вечірній зорі
А щастя існує у закутках вій
Воно голосить у безодні надій