Розалія Блюм
На сяючих хрестах, диких і порослих
Там, куди всі зносять
У велетенських скорботах
В небайдужих руках..
Повзають на трунах комахи
Літають чорно сині птахи
Читати вірші перед сном
у проміжках нічного часу
Лягати пізно
перед сном
Читати вірші
заповзято
Як у хмарах народжуються сотні просторів для птахів
так у мені гніздиться твоє ім'я
Забираючись у найвіддаленіші кутки
моєї пам'яті, в якій ми з тобою давно сім'я
І навіть може, моє ім'я, де небудь оселилося у тобі
Коли вогонь починає гаснути
і всі зірки роздуваються і лопають
Так само
Як і епохальна сторінка якойсь глибокої
Книги перед її
Критикою
Наче літо складене з вазонів
що стоять на моєму балконі
де кіцька з радістю під нагоду
що стане мені за якусь пригоду
їх розіб'є і слибзить морду
і я скажу "що з неї толку"
Торкнулась до холодного струмочка
І як кипятком ошпарилась, і знову
Торкнулась і так зябко стало у лісочку
Лісочка гори і круті простори..
А вода веде мене на захід, де палає
і киплять сонячні плечі
Я сплету тобі віночок
і подих вітру донесе
До твого чола ті квіти
Як ромашки зникли у лузі
Як згниє червоний листочок
Так і сердце перестане
Прозорі очі відчиняють погляд
Бажання влітку не сидіти вдома
Одна велика тарілка шоколадного морозива
Така собі домівка недобудова
Цеглинка і цеглинка, вишня, персик
І тато порсається з чорноземом
Ти йдеш повз дерева яке квітучо мріє
Чи таємничо оппадає листям
Або бува вишнями когось годує
Його узорчасті гілки між собою сплелися
Так наче сонячні променисті лілії
Ти все ще бачиш, вулиця йде далі