Софія Афанасьєва
Он учится любить и грезит морем
Сменяет краски неба на холсты
Он держит свое чудо на ладонях
Страдает, но так любит эту жизнь.
Он убегает, прячется под камни
У истории нет конца,
Но у Странника было начало.
О, когда же оно зазвучало,
Как же холодно было в сердцах.
Путник долго блуждал по свету.
А любовь, все же, бывает разная
Бывает хлипкая
Однообразная
Бывает зыбкая, как йод пекучая
Бывает - липкая. Иногда - злючая.
Ти моя невагомість, ти для мене - поразка
Я з тобою удвох не дійду до кінця
Декоданси натомість проривають свідомість,
Єдина помилка вбиває творця
Синє небо під грунтом, чи грунт поміж неба
Я будто больше не нуждаюсь в людях
Не слышу больше лишних голосов
И не волнуюсь, если кто осудит
Внутри себя закрыла на засов
И мне комфортно в омуте забытом
Наполовину пусте твоє серце
Б'ється, аби зупинити моє.
Музика грає, мені не вдається
Бачити правду, якой вона є.
Біля ріки у одному жакеті.
Вожу с собой чемодан
Чужих женских вещей
Кому этот смысл дан?
Мне кажется, он ничей.
Свяжу цепочку страстей
Катування власними думками.
Забагато - це стабільний стан.
Скроні вже розплилися ріками.
Я забула, де знайти стоп кран.
Ця розмова може не відбутись,
Спростовано, знищено, бридкий кон'як.
Стоїть смітник серед витворів.
Цей світ закрутив з тебе косяк,
А ти візьми - сам його викури.
Шукати себе серед пляшок пустих,
Отсчитываю дни до нашей встречи.
Но вечер тихо поцелует в плечи,
Накинет плащ, задует в зале свечи.
Дождись меня, Любовь. Еще глоток.
Глоток воды и растекусь заливом,
Ти не впишешся в мій концепт.
Я забуду твоє ім'я.
Вам для щастя потрібен рецепт,
А мені - моя голова.
Ти не впишешся в мою осінь,
Проблема.
проблема.
пробел.
поставили крапку
