Денис Бондар
Я захворію.
У мене буде жар.
Все, про що я мрію
Не прийму більше в дар.
Ти побачиш,
Як повільно згасають очі.
Слова й на силу не лізуть,
Як кров, повільно, витікає рима.
З останніх нервових клітин - реальність в‘яжу,
Із червоними, через бессоння, очима.
Думки тарганами по шкірі повзуть -
Хто зна, що за тими дверима?
Африканець, Вибухівка, Ацетон, Каша, Болт.
Хтось сидит отак і нудьгує,
Когось щиро і палко кохають.
Хтось від себе суспільство рятує,
Комусь добрих снів побажають.
У відкритій металевій клітці.
В тюрьмі за низьким парканом.
Кругове перехрестя по кругу,
Коло, ланцюгова напруга.
В незатягнутому аркані.
У порваній, риболовній сітці.
Шукаю тебе.
Вдивляючись в чужі обличчя.
Іду я, не зімкнути очей,
Уявляю цю зустріч сторіччя,
На вулиці забутих ночей.
Чи зверну увагу, йдучи додому?
Я не в стані змінити твоєї думки, та і взагалі навіщо? За таке взагалі мали би ввести кару, смертельну, найвищу,
Але тоді в цілому світі, ой, такий хаос почнеться… Тож, вона тільки твоя, роби з нею все, що тобі заманеться.
Хоч твоя думка і відрізняється принципово на відміну від моєї - цю гру, як би ми не старалися, нам не закінчити нічією,
Як червона кров, несусь по жилах -
По червоним артеріям і капелярам на мапі.
Я роблю все, що в моїх силах,
Щоб це тіло, без живлення, не лишалось в біді.
А так би хотів, по тіла твого схилах
Бігти очима, що від кохання сліпі.
Сам собі кат.
Червона лінія на запʼясті.
За фінішем старт,
Ніщо більше не власно.
Ця розрита, пуста могила
Сирою землею віє…
Енергія, Арешт, Пам‘ять, Компьютер, Бунт.
До поки ще рухатись можу
До поки не згасла енергія
Підривати паскуду ворожу
Буду поки живе мій бунт