Денис Бондар
Я захворію.
У мене буде жар.
Все, про що я мрію
Не прийму більше в дар.
Ти побачиш,
Як повільно згасають очі.
Засинаю слабким - прокидаюсь сильним, сильним засинаю - прокидаюсь слабким.
То може вже взагалі не прокидатись? І в бессонні ніколи й не засинати?
Так, я вирішив собі, що буду вільним, але взлетіти не дають мені думки важкі.
І в хаосі не знаю куди подітись, хіба не навчився свою долю приймати…
Засинаю з тобою - прокидаюсь самотнім, засинаю самотньо - прокидаюсь з тобою.
Щиро, цікаво мені, як твої справи,
Не хочу нав‘язливим бути, пробач,
Але інколи дивують ці, мої прояви -
Сумую без сенсу - без книги читач.
Як із героєм книги - знайомі ледве,
І по обкладинці розуміючи розпач,
Я відчуваю свою провину,
Тоді я був не в стані тебе почути,
Замість, я плачу завелику ціну,
Замість, вже не взмозі про це забути.
Ти вперто, роками вчив мене розуму,
А я із впертості так і не міг збагнути:
Нездатність критично сприймати
Не навколішній, а внутрішній світ,
Обертається для нього важкою,
Трудовою буденністю, власною.
Ходить по собі, покректаючи,
хитається, стирає з чола піт.
Ранішня осінь, ніч, ліхтар
Мізансцена лишилась порожньою
До болю знайомий парк
Але настрій чомусь тривожний
В душі колишній бунтар
Посмішка майже безмежна
Інколи, розмовляючи з кимось,
Підіймаючи ту, чи іншу тему,
Забуваєшся, що той, хтось,
Може бути поза контекстом.
І в цій єдності остаточній,
І в потоці бурхливих думок -
Я ненавиджу жити як є,
пуститись в біга,
ламати знедолені, білії руки.
За білою, чорная смуга -
чорніє так,
так от просто, від скуки…
Чи міг би бути смішним? Та гумор чорніше від гіркої правди!
Вибирати між грішним й утішним - нікому не подобається гра в шаради.
Без гумору скоріше був би пропащий! І все погане могло би розчарувати.
Але сміятись зі смерті набагато краще - ніж на довге життя уповати.
Чи міг би бути лідером? Але ж так не хочеш когось вчити ходити,
Прошу, не мовчи, будь ласка,
я слухаю, кажи, хоть щось.
Будь що, якщо хочеш - все,
що приходить у твої думки.
Все, що хвилює тебе
і що з того, сталось,
Карта бажань стислася до п‘яти нагальних потреб…
⁃ Несправедливість, в цьому світі, вже всім звична, моя мила.
Головний герой, не зважаючи, на заслуги - перетвориться на непотріб,
і ти вимкнеш цей фільм, бо статична картина тебе втомила.
Все просто.
Останнім часом,
я так хочу твоїх рідких обіймів.
Мовчати,
відчуваючі, що ти нарешті
спокійна.