Маркіян Козак
невже, сутність людини у світі
керується потойбіччям?
чи, бачення власного я,
це досягення століття?
сама суть людини,
це життя.
залиште мене,
на подумки з собою
я розкажу вам усе,
від початку й до кінця,
темрява, це зло і сльози
а щастя, зігріває нас
коли настане день пригоди,
ви приходьте до народу.
встаньте разом, як до долу,
очі підніміть на гору,
там побачите ви нас,
дружній, атмосферний клас.
ми всі рано чи пізно помремо.
підемо звідси назавжди,
лиш по собі залишимо цей слід,
який мов лід, стече водою.
розтане, зникне між віків,
змішається з дощем, мов попіл,
відведи мене туди,
де зорі падали колись,
де сонце видно крізь стежину,
і гори покривають сніг.
це місце спокою душі,
де місяць сяє як уві сні,
