Олена Трибуцька
Вересневий ранок - яхонт у вині,
Туманця серпанок стигне в бурштині.
Бродить світом осінь, дівонька бліда,
Осінь рудокоса, відьма молода.
Дівка-ворожбитка заглядає в сни,
І лікує рани темної весни.
З небес спустився ангел світлий
І з сяючих тонких долонь
Зронив у сад ще нерозквітлий
Троянди білої вогонь.
Світилась квітка мерехтливо
У тиші яблуневих снів
Замерзлий день запнувся снігом: весна не принесла тепла.
З негоди пафосним набігом вона зладнати не змогла.
І бігли люди у тривозі: скоріш додому дотемна!
А на брудній вузькій дорозі, немовби мертвий, пес лежав.
Він мав від роду лиш три роки, і особливо зла не знав.
Нехитрі матері уроки – із нею світу він пізнав.
В шаленстві осінньої барви
Є драма, і біль, і нарваність:
Під сонцем вмирає краса
І туга летить в небеса…
Мой ответ молодому поэту, который написал: "Зачем мне целовать кресты, коль я не понимаю веры… И хороводятся химеры. И заколочено окно".
Да, проникать в иные сферы не каждому из нас дано.
Лелеем мы свои химеры, о Небесах забыв давно.
И лишь однажды в мире горнем приотворяется окно:
Сквозь краешек видать узорный – не заколочено оно.
Ти вибач…
Я тебе любила
Так, як уміла, як могла.
Моя любов здійняла крила
Та от не впасти не змогла…
Жила любов в сапфірах ночей,
Я п"ю,тебе, осінь, по краплі-
Мов добре, старе вино,
І трунком твоїм гіркуватим
Зцілюсь, мов степним полином.
А смуток опалого листя
Ледь в тиші прощальній дзвенить -
Як чорна вдовина хустина колись квітучая земля
Хоронить мати свого сина, та і сама вже не жива…
Пливе у небі домовина крізь стяги синьо-золоті
А в домовині тій – дитина… А вулиці – чомусь пусті.
В тих давніх, темних, синіх горах
Я заховала дивний скарб: промінчик щастя,
краплю горя і трохи веселкових фарб…
Сховала скарб я близ потічка,
Що падає в стрімку ріку
І враз на гори впала нічка,
Д.О.
Ти боїшся сказати банальність.
Я заледве втрапляю в тональність.
І вже випита кава – на дні.
Ми знайомі з тобою два дні.
Неба синь у очах твоїх – тону.
Націє моя, Націє...
На якій сьогодні ти станції?
Чи транзитом проходиш крізь країну свою,
Чи воюєш за неї в жорстокім бою?
Чим ти хворієш, моя Націє?
У тебе, певно, інтоксикація...
