Олена Трибуцька
(правдива історія, що трапилась
з маленьким хлопчиком - сиротою одного разу на Різдво)
Лікарня. Вечір. Всюди тихо. Тремтливі тіні на стіні.
І бродить коридором Лихо у мертвій синій сутіні.
Повзе, як вуж, і клубочиться в кутках. І морщить сіру твар,
І рам'я чорне торочиться, а рот горить, мов кіновар.
Я вип'ю дощ, як полиновий трунок
Осінніх сутінок їх темну суть збагну
Листок зжовтілий, мов любовну руну
Естетськи вшию в ночі таїну
Ну що, коханий, чи до ладу ворожіння?
А more mio, ти чекай. Прийду.
Моє маленьке собачатко,
Моя ти втіха повсякчас...
Прудке,швидке, мов зайченятко...
Рятуєш ти мене щораз.
Мене ти любиш незалежно:
Чи повна я, а чи худа
Як чорна вдовина хустина колись квітучая земля
Хоронить мати свого сина, та і сама вже не жива…
Пливе у небі домовина крізь стяги синьо-золоті
А в домовині тій – дитина… А вулиці – чомусь пусті.
В тих давніх, темних, синіх горах
Я заховала дивний скарб: промінчик щастя,
краплю горя і трохи веселкових фарб…
Сховала скарб я близ потічка,
Що падає в стрімку ріку
І враз на гори впала нічка,
З небес спустився ангел світлий
І з сяючих тонких долонь
Зронив у сад ще нерозквітлий
Троянди білої вогонь.
Світилась квітка мерехтливо
У тиші яблуневих снів
У світ осінній і туманний,
У мерехтливий падолист
Я сподіваюсь, не в останнє
Зове мене ледь чутний свист.
Чи свист, чи то сичання звіра
Чи темний шепіт уві сні…
Та весна була, мабуть, як день:
Така ж яскрава, світла і нестримна,
Та від її ворожбитських пісень
Ставало враз незатишно і зимно.
Та весна була, мабуть, як ніч,
Така ж тривожна, спрагла і холодна,
Я п"ю,тебе, осінь, по краплі-
Мов добре, старе вино,
І трунком твоїм гіркуватим
Зцілюсь, мов степним полином.
А смуток опалого листя
Ледь в тиші прощальній дзвенить -
Д.О.
Ти боїшся сказати банальність.
Я заледве втрапляю в тональність.
І вже випита кава – на дні.
Ми знайомі з тобою два дні.
Неба синь у очах твоїх – тону.
Націє моя, Націє...
На якій сьогодні ти станції?
Чи транзитом проходиш крізь країну свою,
Чи воюєш за неї в жорстокім бою?
Чим ти хворієш, моя Націє?
У тебе, певно, інтоксикація...
Я дивилася в очі бездомному псу,
Тріпотів безнадійно в них болісний сум.
"Я піду за тобою, хазяйко, веди",
"Та не візьму тебе, бо немає куди..."
"Не обманюй себе, ти одна, як той перст"
Йшов за мною і йшов наполегливий пес.