Олена Трибуцька
Холодним літом я зігрію собі кави
Із запашним зіллям,
Підібгаю під себе ноги у зручному кріслі,
Обніматиму руками гаряче горнятко
І буду занурюватись у Кафку,
Або в якесь детективне чтиво,
Мой ответ молодому поэту, который написал: "Зачем мне целовать кресты, коль я не понимаю веры… И хороводятся химеры. И заколочено окно".
Да, проникать в иные сферы не каждому из нас дано.
Лелеем мы свои химеры, о Небесах забыв давно.
И лишь однажды в мире горнем приотворяется окно:
Сквозь краешек видать узорный – не заколочено оно.
Та весна була, мабуть, як день:
Така ж яскрава, світла і нестримна,
Та від її ворожбитських пісень
Ставало враз незатишно і зимно.
Та весна була, мабуть, як ніч,
Така ж тривожна, спрагла і холодна,
Надула губи, здула щоки,
Бровищі густо навела,
Проходять повз дівочі роки,
А принца все нема й нема…
++++++++++++++++++++++
Так запопадливо сміявся,
Націє моя, Націє...
На якій сьогодні ти станції?
Чи транзитом проходиш крізь країну свою,
Чи воюєш за неї в жорстокім бою?
Чим ти хворієш, моя Націє?
У тебе, певно, інтоксикація...
(правдива історія, що трапилась
з маленьким хлопчиком - сиротою одного разу на Різдво)
Лікарня. Вечір. Всюди тихо. Тремтливі тіні на стіні.
І бродить коридором Лихо у мертвій синій сутіні.
Повзе, як вуж, і клубочиться в кутках. І морщить сіру твар,
І рам'я чорне торочиться, а рот горить, мов кіновар.
Моє маленьке собачатко,
Моя ти втіха повсякчас...
Прудке,швидке, мов зайченятко...
Рятуєш ти мене щораз.
Мене ти любиш незалежно:
Чи повна я, а чи худа
Переклад з О.Блока
О, весна без кінця і без краю,
Дум і мрій глибина золота...
Пізнаю я життя і приймаю,
Лиш відлунює подзвін щита.
Я примаю смиренно невдачу
В тих давніх, темних, синіх горах
Я заховала дивний скарб: промінчик щастя,
краплю горя і трохи веселкових фарб…
Сховала скарб я близ потічка,
Що падає в стрімку ріку
І враз на гори впала нічка,
Життя – стріла, що випущена з лука
Із Нави в Яв. Чи, може, навпаки?
Життя – коротка зустріч і розлука –
На мить, навік, чи може, на віки?
Бринить моя стріла, бо ще у леті,
Ще світла ніч, яріє палко день,
Ти за мить до весни
Не приходь в мої сни
Я тебе вже давно не чекаю
Не тривож моїх днів
Не запалюй вогнів
Я не хочу ні пекла, ні раю…
В шаленстві осінньої барви
Є драма, і біль, і нарваність:
Під сонцем вмирає краса
І туга летить в небеса…