Олена Трибуцька
Справляла осінь чорну месу,
Рвучи на шмати небокрай,
Старий скрипаль тужливу п"єсу
Грав не смичком - душею грав.
Журбою стугоніли струни
Про тугу днів, фатальність втрат,
Мой ответ молодому поэту, который написал: "Зачем мне целовать кресты, коль я не понимаю веры… И хороводятся химеры. И заколочено окно".
Да, проникать в иные сферы не каждому из нас дано.
Лелеем мы свои химеры, о Небесах забыв давно.
И лишь однажды в мире горнем приотворяется окно:
Сквозь краешек видать узорный – не заколочено оно.
Переклад з О.Блока
О, весна без кінця і без краю,
Дум і мрій глибина золота...
Пізнаю я життя і приймаю,
Лиш відлунює подзвін щита.
Я примаю смиренно невдачу
Життя – стріла, що випущена з лука
Із Нави в Яв. Чи, може, навпаки?
Життя – коротка зустріч і розлука –
На мить, навік, чи може, на віки?
Бринить моя стріла, бо ще у леті,
Ще світла ніч, яріє палко день,
З небес спустився ангел світлий
І з сяючих тонких долонь
Зронив у сад ще нерозквітлий
Троянди білої вогонь.
Світилась квітка мерехтливо
У тиші яблуневих снів
Вересневий ранок - яхонт у вині,
Туманця серпанок стигне в бурштині.
Бродить світом осінь, дівонька бліда,
Осінь рудокоса, відьма молода.
Дівка-ворожбитка заглядає в сни,
І лікує рани темної весни.
Ти вибач…
Я тебе любила
Так, як уміла, як могла.
Моя любов здійняла крила
Та от не впасти не змогла…
Жила любов в сапфірах ночей,
Моє маленьке собачатко,
Моя ти втіха повсякчас...
Прудке,швидке, мов зайченятко...
Рятуєш ти мене щораз.
Мене ти любиш незалежно:
Чи повна я, а чи худа
В шаленстві осінньої барви
Є драма, і біль, і нарваність:
Під сонцем вмирає краса
І туга летить в небеса…
Ти – срібний меч,
Ти – золота стріла,
Ти – міць скали
І птаха легкотіла.
Крізь ненависть
Ти проросла й цвіла
Я дивилася в очі бездомному псу,
Тріпотів безнадійно в них болісний сум.
"Я піду за тобою, хазяйко, веди",
"Та не візьму тебе, бо немає куди..."
"Не обманюй себе, ти одна, як той перст"
Йшов за мною і йшов наполегливий пес.
Розхристані квітучі абрикоси
Ламали руки-гілля на морозі
І німо плакали зчорнілим цвітом
А демон згуби вже витав над світом.
У спорожнілих вулиць перегуки
Вплітались намистини дивних звуків: