Олена Трибуцька
В шаленстві осінньої барви
Є драма, і біль, і нарваність:
Під сонцем вмирає краса
І туга летить в небеса…
Надула губи, здула щоки,
Бровищі густо навела,
Проходять повз дівочі роки,
А принца все нема й нема…
++++++++++++++++++++++
Так запопадливо сміявся,
Вересневий ранок - яхонт у вині,
Туманця серпанок стигне в бурштині.
Бродить світом осінь, дівонька бліда,
Осінь рудокоса, відьма молода.
Дівка-ворожбитка заглядає в сни,
І лікує рани темної весни.
Ти – срібний меч,
Ти – золота стріла,
Ти – міць скали
І птаха легкотіла.
Крізь ненависть
Ти проросла й цвіла
