vasylenko .ko
Корень привычных бед -
Древо унылой пытки.
В меру жестокий бред,
Но перебор для шутки.
Осы танцуют гавот,
А ти бачив в житті бодай раз
Як від сонця блистіли зіниці?
Якщо бачив, то, певно, віддаш
Що завгодно, щоб ще подивитись.
А тепер уяви-но собі,
О, Господи, яка вона бридка
Спітніла туша в сяєві неону!
Така ж тобі здаюся зараз я?
Лиш не кажи "Точнісінько такою".
Ніколи, прошу, більше не малюй
Пусть копотью плюют дворцы,
Пусть ноту шум переиначит,
Пусть сердцу милые, черты
Отныне меньше станут значить,
Пусть солнце скроют от людей
Грязны и беспросветны тучи
В морозних обіймах вітрів,
Як вияв осінньої вдачі,
Холонуть,хоч завжди гарячі,
Долоні в кільці рукавів.
І з неба крутих куполів
Ти -той "він", який до нестями любив мої ноги і не любив мене...
Ти- той "він", чиї сльози я буквально пила зі щік ...
Ти- той "він", хто завжди чіпав мене за живе...
Ти- той "він", хто буквально мене не чіпав, бо не смів...
Сотнею маленьких амулетів
Я прикрашу тріснутий плафон.
Є добро смачніше за конфети,
Хоч його не вистачить нам двом.
В холодном, словно ром со льдом,
Приятном полумраке
Сидели молча мы вдвоем.
Сечение Фибоначчи
Луна рисует над крестом,
Где Бог висел распятым.
Я в перманентном ахуе
С жизни моей случайностей,
Ведь со скилами валенка,
Не суетясь, не впахуя,
Я несказанно счастлива
Больше иметь,чем стоило.
Я б торкнулась рукою плеча.
Я б заділа його навмисне.
Як смітина в прозорих очах,
Ніби в тиші гарматний вистріл,
Я зруйную статично святу
Недоторкану цілість матерій
Я ніби остання, людина-
Відмітка на тлі хронологій,
Похилена постать на сходах,
Проплішина в свіжих новинах…
Крізь зяючі вікон пащеки
Чужі вірші не читаєш?
А навіщо ж? Не читай!
Ми їх так з нудьгою, знаєш,
Просто пришемо. Нехай...
Одну крихту свого серця
І хвилинку часу,