vasylenko .ko
Чужі вірші не читаєш?
А навіщо ж? Не читай!
Ми їх так з нудьгою, знаєш,
Просто пришемо. Нехай...
Одну крихту свого серця
І хвилинку часу,
Я сьогодні зустріла людину.
Звичайну, ба навіть дуже:
Кофтина в зелені смуги,
Парфуми - ваніль, малина.
Синці заховала старанно,
“Кто этот “он”, в стихах твоих?”
Мне часто говорят и кстати
Так сложно отвечать, ведь стих-
Лишь связь, где “он”... Пойми, читатель,
Никто из “он” не жив, не жил,
Никто не знал меня и впрочем,
Я цукру десь ложечок шість
На чайдному дні не чіпала,
Щоб пилось вприкуску з віршами,
Бо кажуть, занадто гірчить.
Ти щире, наскільки можливо,
Я в перманентном ахуе
С жизни моей случайностей,
Ведь со скилами валенка,
Не суетясь, не впахуя,
Я несказанно счастлива
Больше иметь,чем стоило.
Я боли оды петь готова,
Но ты не думай, а пойми.
Что тут, меж прочими людьми,
Мой образ-мученика соло
Казалось каждому, как жаль.
Я люблю винятково червоний,
Криваво-багровий глінтвейн
Із зірковим вінком кардамону,
Під цедринами свіжих ідей.
Я ловлю, мов лосося-шаланду,
Сотнею маленьких амулетів
Я прикрашу тріснутий плафон.
Є добро смачніше за конфети,
Хоч його не вистачить нам двом.
Каблуком вминаю грязь
Глубже-глубже в землю.
Я совсем не напилась,
Пьянства не приемлю.
В легком тоненьком пальто
Пізно й дещо зимно на дворі.
Ось і зник далекий поплавок.
Сірий і полатаний човнок
Тихо маневрує по воді.
Інколи важка сумна зоря,
Йодова іржава диско-сфера,
Я спать не буду лучше, хоть убей!
Но ты мою бессонницу украсишь
Приятным изобилием идей
И всем своим возвышенным "иначе".
Твой мир во мне обидою блистал,
Мне как-то горько, горько, но приятно,
Не потрап до моєї сітки,
Не потрап, моя люба мушко.
Я зриваю щоранку квітку
І саджаю собі за вушко.
Я не п'ю, а цілую чашку,
